Сьогодні 19 років з дня смерті Анатолія Михайлова
«Горів» отак Михайлов Анатолій,
Страждав і мучився й творив,
Не покоривсь своїй нелегкій долі,
І в муках тих народжувався спів.
Сьогодні, 18 січня, 19 років від дня смерті самодіяльного композитора, першого керівника хору «Просвіта» Анатолія Семеновича Михайлова, що зробив великий внесок в культуру Ківерцівщини.
18 січня 1999 року на 61 році життя після тяжкої хвороби помер самодіяльний композитор, автор більше десяти пісень, що мають неабияку популярність серед слухачів, зокрема: «Край козачий – Україна», «Колискова», «Пісня про Ківерці», «Пісня про Цумань» та ін.
Анатолій Семенович Михайлов. Він був мудрим, талановитим, обдарованою людиною першим і незмінним керівником хору «Просвіта». Анатолій Михайлов народився в жовтні 1938 року в селі Горанівка Андрушівського району Житомирської області в сім’ї військовослужбовця. Батько, Михайлов Семен Никонорович, був офіцером Радянської армії загинув в роки Великої Вітчизняної війни. Мати, Михайлова Анісія Павлівна, після евакуації працювала в колгоспі на Житомирщині.
В 1953 році закінчив Павелківську семирічну школу, Андрушівського району, Житомирської області. В 1954 році поступив на перший курс Камінь-Каширського педагогічного училища, яке закінчив у місті Луцьку. В зв’язку з переводом училища, в 1958р і був направлений в Колківський район, Волинської області викладачем 1-4 класів. В 1959 р поступив на перший курс Луцького державного музичного училища, котре закінчив у 1963 році.
Працював в загальноосвітній школі вчителем музики та в музичній школі викладачем, останні роки – директором Будинку культури Ківерцівського лісгоспзагу, а з 1995 року – керівником хору «Просвіта». Колишні його учні, які завдяки його таланту на все життя полюбили музику і пісню. Він був не просто учителем музики. Вона бриніла в його душі завжди.
Але трагедія цієї людини була в тому, що його не розуміли і він не зміг реалізувати свій талант, дарований Богом. Мабуть, тому серед безлічі могил міського кладовища соловейко вибрав могилу з написом «Михайлов А. С.» і звив на ній своє гніздечко. Четверо пташенят, які вилетіли з цього гнізда, понесли свою пісню людям. У їхньому співі бринить і голос його душі, який, мабуть, говорить нам, живим: будьте щедрими на добро, не втрачайте жодної миті, щоб розкрити своє обдарування і виконати призначення, з яким ви прийшли у цей світ. Тоді буде спокійно на серці у тих, кого ви залишаєте на цій прекрасній землі.
А вірш «Пам’яті Михайлова», який написала Л. Катеринюк свідчать про те що, пам'ять про Анатолія Семеновича Михайлова назавжди залишиться в наших серцях.
Є люди, що горять і довго не згасають,
В горінні тім нам віддають тепло,
Але чомусь ми не помічаєм,
Добром не завжди платим за добро.
«Горів» отак Михайлов Анатолій,
Страждав і мучився й творив,
Не покоривсь своїй нелегкій долі,
І в муках тих народжувався спів.
Про край козачий, Україну,
Про наше місто посеред лісів,
Про солов’я і про калину,
Про Цумань, Озеро і Любешів.
В кінці яскраво спалахнув
І згас в зимовий день колючий.
Лиш вітер жалібно загув
В деревах стогоном тягучим.
Ми низько голови склоняєм,
Бо любимо його і пам’ятаєм,
В піснях продовжуєм йому життя,
Немов вертаємо із небуття.