Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Історія життя прилучанина Віктора Кирилюка від запуску ракет до історичних книг

13:00 06.10.2017

Ветеран-ракетник Олексій Кирилюк, родом він із села Прилуцьке Ківерцівського району, розповів історію свого життя. Свого часу нашому земляку довелося запускати першу радянську ракету з використанням режиму автоматичних систем управління полком, сьогодні він – письменник-історик.

Про це пише «Волинь-нова».

І якби не Олексій Сергійович, вона тоді б не злетіла у небо, та уважність і професійна кмітливість волиняка врятувала не лише державну ракетну програму, а й військову кар’єру вищих командних чинів, яка після успішного запуску ракети пішли різко вгору.

Випускник Прилуцької школи закінчив Житомирське радіотехнічне училище, згодом – академію (1970-1974 роках), а відтак Харківську радіотехнічну академію інженерів керівного складу імені маршала Леоніда Говорова (1977-1979 роках). Від старшого техніка координації системи дослужився до заступника командира полку по зброї. Він автор військовий посібників «Стрільба зенітно-ракетного комплексу С75М3», «Особливості бойової роботи на зенітно-ракетному комплексі С75М3 із використанням телевізійних камер», книг «Історія церкви святого Івана Хрестителя села Прилуцьке» та «На всіх фронтах». В останній зібрав відомості про 161 ветерана Другої світової: де хто воював, як і де загинув. Завдяки цій праці, правнуки знайшли могилу прадіда у Прибалтиці). І ось нове грунтовне видання – «Школа в селі Прилуцькому».

– Колись запускав у небо бойові ракети, а тепер – книги, – жартує ветеран. – Цей масивний томик (764 сторінки – Авт.) разом із сином Сергієм ми присвятили рідній школі.

Вона побачила світ у видавництві ПП «Іванюк В. П.». Автори працювали над нею декілька років, скрупульозно збираючи матеріали про історію виникнення, становлення та розвиток шкіл сіл Дачне, Жабка, Прилуцьке, Сапогове Ківерцівського району за період від 1894 по 2016 рік.

«Події, що відбуваються в цей час в селі, були складовою частиною загальноукраїнського розвитку», – зазначає професор СНУ ім. Лесі Українки, історик Микола Кучерепа, чиї корені пов’язані з історією села.

Тисячі прізвищ, одних світлин – 2180. Це своєрідний подвиг родини Кирилюків. Адже попри батька і сина до видання книги причетна і невістка Олексія Сергійовича, а дружина Сергія – Ольга, яка зробила коректуру цього унікального видання. А відредагувала книгу Анна Трофимчук, опрацював світлини і зверстав багатосторінковий томик Юрій Мажула. Для краєзнавства, історії краю, освітньої науки – це надзвичайна подія. Книга вийшла у серії «Історія рідного краю».

– Через 80 років з цих людей, що живуть зараз, вже нікого не буде, – мовить Олексій Кирилюк. – А папір і слово збережуть пам’ять про це.

– Про що саме? – цікавлюся. – Які епізоди з життя школи ви записали?

– А хоч би про те, хто першим у школі зробив детекторний приймач, а твори писав віршами, – усміхається чоловік. – Тут є відомості про всіх директорів та завідувачів школи, списки учнів усіх років. Чимало з них мають незвичні долі.

Ось хоч би Семен Гнатович Притула!.. У 1941 році копав для себе яму, прибігла односельчанка – німка за національністю і врятувала хлопця. Тоді усіх відправили в Німеччину, а після визволення його призвали в армію.

Чимало з випускників прожили цікаве життя, були свідками незвичних, а часто й історичних подій. Головний старшина Північного флоту Григорій Баланський зустрічав Фіделя Кастро і Мікояна, афганець Анатолій Бондарев, будучи без руки, врятував командира роти, був представлений до звання Героя Союзу, та отримав натомість орден Червоної Зірки. Валентина Герасимчук – медсестра. Зінаїда Стець – мама-героїня, виховала шестеро дітей, колгоспниця. Сергій Данилюк – доктор наук, живе у Німеччині. Георгій Дяк – перший односелець-офіцер. Павло Зайчук – моряк, побував у 28 країнах світу. В’ячеслав Попов був начальником радіодислокаційної станції на кордоні з Пакистаном, Ігор Притула працював інженером колгоспу, був першим механіком по техніці. Олексій Степура – к. т. наук, Іван Маслош – будував школу. Надія Федорівна Смочук (Корнійчук) – письменниця, першодослідниця історії села, в її творчому доробку понад 20 книг, Лариса Крупська – бандуристка, Степан Кузьміч – художник…

– Олександра Дмитрука – першого студента Познанського вишу – вбили при Польщі, інший борець за Україну при Польщі Степан Мазурець був розстріляний у 1941 році, – продовжує автор-краєзнавець. – Тарас Мисковець – художник Чорнобиля, Тамара Мисковець – окуліст, Мирон Новак – гарно вчився, спортсмен, після навчання у Львівському пожежному училищі отримав направлення у Чорнобиль, мав пропуск «Всюди», помер...

Цікава доля й самої родини Кирилюків. Олексіїв брат-близнюк Микола, так само закінчив військову академію, охороняв повітряний простір Братської ГЕС Олексій виконував інтернаціональний обов’язок, як тоді говорилося, у Лівії. Олег Кирилюк (1927 року) служив у Челябінську, відтак – у Москві. Один племінник – Сергій Кирилюк – пройшов Афганістан, інший – Віктор – служив на острові Кунашир, бачив зблизька Японію. Сам Олексій Сергійович попри участі у першому запускові бойової ракети побував на місці загибелі Юрія Гагаріна, зустрічався з космонавтом Олексієм Леоновим. До речі, при цьому був десятирічний син Олексія Кирилюка Юрій. Обняв Леонов хлопця і каже: «Одразу видно, що син військового… Бути тобі командиром…» І як у воду дивився. Юрій пішов стежкою батька і дослужився до командира полку… Батько ж, як мовилося раніше, тільки до заступника командира полку зі зброї.

За роки існування школи тут працювало понад 120 вчителів, 80 є на світлинах.
А ще від 1944 р. подано детальну інформацію про Ківерцівський відділ народної освіти, зібрано відомості про старі школи у Хопневі, Сапогове, Ківерці, Вінцентівка-Климентівка, Човниця, Лище, Тростянець. І там є чимало цікавинок. Ось хоч би й таке: Павло Сидорук – вчитель школи села Сапогове, завідувач Гущанської школи був великим книголюбом, до того ж – добрим художником.

– Як помінялася кількість дітей у школі вашого рідного села? – цікавлюся.

– У навчальному році 1944/45 років четверо вчителів навчало 110 учнів, у 1950-1951 роках кількість вчителів зросла до 12, учнів – до 215, у 1994-1995 роках у школі навчалося вже 267 школярів, вчительська сім’я виросла до 32 педагогів, – каже Олексій Кирилюк. – Найбільше учнів наша школа мала у 1998/99 навчальному році – 309, минулого навчального року 36 освітян навчали 240 учнів.

«Судячи з документальних списків, наведених в книзі, майже більша половина села чоловічого і жіночого населення вчились у місцевій школі, – мовить у передмові до книги уродженка села, письменниця Надія Корнійчук. – Вартісність видання важко переоцінити. Люди приходять і відходять у цей білий світ, а спогад, та ще й письмовий, задокументований про них – приємний, незабутній, радісний і віковічний! Чимало людей, про яких йде мова в виданні, вже відійшли у вічність, а живі, такий закон життя, – рано чи пізно прямують теж у Вічність. І на сторожі коло них автори-дослідники поставили Слово! Слово має космічну силу, випромінює енергію…»

Коментарі
18 грудня
Вчора
16.12.2017
15.12.2017
14.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин