«Мої ліки – мої руки»

Бабуся з Жидичина успадкувала від матері дар зцілення.

Ольга Христюк із села Жидичин Ківерцівського району ніколи не бере грошей за те, що допомагає людям.

Коли шукали у селі бабусю, сусіди попередили: жінка ще може бути у храмі, адже в неділю завжди ходить до церкви. І справді: невдовзі набожна жінка прийшла зі служби.

На обійсті Ольги Христюк – красиво й ошатно. На городі ось-ось проріжуться перші квіти. Із будки визирає рудий пес – вірний охоронець господині. Бабця привітно, з усмішкою зустрічає гостей. При цьому відразу попереджає: їй не треба ні слави, ні «подачок».

Жінці боляче згадувати минуле – чимало випробувань припало на її долю. Уже 19 років, як мешкає сама. Розповідати про це не може без сліз. Та, попри нелегке життя, бабця Ольга і сьогодні – струнка красуня з добрими очима. Неабияк пильнує, щоб виглядати належним чином, відповідно до традицій наших предків. Чимале значення господиня приділяє й натільному одягу. Старенька дивується: як же можливо, щоб дівчата сьогодні не одягали на тіло сорочки. Це ж бо оберігає від «поганого ока».

Із усіх-усюд приїздять люди до жидичинської цілительки, щоб та вправила їм кістки, усунула вивих чи розтяг. У костоправки мають бути здорові і вправні руки. Коли торкаєшся до них, то справді відчуваєш якусь особливу силу й теплоту.

«Я допомагаю без грошей. Ось мої ліки (показує на руки, – авт.). Коли в мене руки болять чи навіть терпнуть, не зможу людині нічим зарадити – вся сила в них зосереджена», – ділиться секретами пані Ольга.

Жінка народилася в далекому 1930 році. Ім’я отримала на честь святої Ольги.

«Як доживу до наступного дня народження, то стукне 87 років. Дякувати Богу, ходжу по світі, та ще й сама зі всім справляюся. У мене наймити ось», – з усмішкою промовляє довгожителька, знову вказуючи на натруджені руки.

Божий дар передався їй від мами. Вона у часи Першої світової познайомилась із жінкою, яка й передала вміння зцілювати. Це особливе вміння перейшло у спадок і старшій сестрі Федосі.

Замолоду Ольга працювала в колгоспі, згодом у луцькій санстанції, пізніше трудилася на силікатному заводі. Але така робота погано вплинула на здоров’я.

Сьогодні жінка з теплотою і любов’ю згадує свого чоловіка Юзіка і ті вечори, коли вони разом збиралися на вечорниці або на перегляди кіно по телевізору, який був лише в одній хаті їхнього кутка. Юзік згодом купив собі такий – і вже до них стали вчащати сусіди.

Нині, зоставшись самою, бабця Ольга теж не нудьгує: вишиває, фарбує, білить. Сама й оре, сіє, перекопує, обробляє город. Тільки посадити й викопати добрі люди допомагають. У пильної господині ніколи не побачиш будяків чи ще якогось зілля. А ось польових квітів чи чорнобривців – удосталь. Виплекала жінка й свою життєву філософію та особливий метод зцілення.

«Усім, хто звертається, без грошей допомагаю. Хтось мені прянички приносить, хтось по господарству допоможе – так одне одному добром віддячуємо, – провадить бабця Ольга. – А я б і поділилася своїми знаннями, та скільки не хотіла свій досвід комусь передати, а не виходить. Бо якщо не відчуваєш чийогось болю, то й не зарадиш людині».

На жаль, траплялися й недоброзичливці, які, прикриваючись добрим ім’ям Ольги Христюк, підривали людське здоров’я і довіру. Та жінка легко забуває таке, а більше згадує навіть найменшу поміч і добре слово.

Перш, ніж приступити до роботи, цілителька обов’язково читає довгу молитву. Її текст не можна переписувати, а тільки тримати в пам’яті. Пані Ольга – побожна жінка: ніколи не пропускає богослужінь і суворо дотримується посту.

Ця добра жінка з благородною скромністю неохоче говорить про свою поміч, яка багатьох оздоровила. Мабуть, саме у простоті та скромності й полягає мудрість таких великих людей.

Антоніна АНДРІЙЧУК