Ківерцівщина – загадкова окраса Волині

Ківерцівський район – це край, що з давніх-давен зачаровує блакитноокими ріками й озерами, розмаїттям нетрів лісів, багатою культурою і привітними людьми. Ця земля повна загадковості, міфів та легенд. Тож починаймо мандрівку Ківерцівщиною…

Географія та історія району

Район утворився 27 січня 1940 року, а в сучасних межах – 8 грудня 1966 року. У районі 75 населених пунктів: місто Ківерці, селища Олика й Цумань та 73 села. Ківерцівщина розгорнулася на південному сході Волинської області. Її площа – 1,4 тис. кв. км, що становить 7% від загальної території області. Кількість населення станом на 1 червня 2016р. становила 63,9 тис. осіб. 

Сліди доісторичних поселень, пам’яток палеоліту та неоліту, згадок в Іпатіївському літописі свідчать про давнє походження Ківерцівського району. На берегах Стиру, Путилівки, Конопельки, їх численних приток, озер, в лісових урочищах і по крутих пагорбах збереглися сліди доісторичних поселень і городищ, залишки староруських городів. Пам'ятки палеоліту і неоліту збереглися біля Липна, Носович, Кульчина, Цумані. Давньоруські городи Олика, Чемерчин, Жидичин, Городище і Хорлупи з глибокої давнини визирають у сучасність.

У 1227 році в Літописі Руському згадується поїздка Данила Галицького до Жидичинського монастиря на прощу до чудотворної ікони Святого Миколая.

Княже місто Чемерчин на річці Оличі вперше згадується на сторінках Іпатіївського літопису в 1149 році.

Справжній волинський Версаль – древнє селище Олика – приваблює туристів з усіх куточків України. Це – родинне гніздо князів Радзивілів, де знаходиться найдавніша споруда католицизму Волині – храм Петра і Павла 1445 року, могутній оборонний замок 1564 року і величний костел 1640 року.



Бої повстанських загонів під проводом Северина Наливайка з польськими військами в 1596 році не оминули й Олику з Цуманню. Згодом під час національно-визвольних змагань селяни краю активно підтримували Богдана Хмельницького, допомагали козакам отамана Колодки штурмувати Олику в 1648 році та відкрили міську браму полковнику Максиму Кривоносу, який у 1651 році захопив Олицький замок.


Великими центрами ремесел і торгівлі в часи середньовіччя поряд із Оликою стали містечка Жидичин, Хорлупи, села Ківерці, Сильне, Дерно.


 

Наприкінці січня 1940 року на території Волинської області було створено 30 районів. У межі сучасного Ківерцівського району входили тодішні Олицький, Піддубцівський та Цуманський райони.

Німецько-радянська війна стрімко вломилась на нашу землю. 4 листопада 1942 року було спалене село Клубочин та розстріляно 137 його жителів. 1 лютого 1944 року Ківерцівщина була визволена від німецько-фашистських загарбників.

У найкоротші терміни відбудували промисловий потенціал району, відновили сільське господарство, набули розвитку освіта, медицина, культура. Відомими стали далеко за межами району такі промислові підприємства, як Ківерцівський і Цуманський деревообробні комбінати, Кульчинський силікатний завод, Олицький цегельний завод, Ківерцівський завод «Спецлісмаш», Журавичівський торфобрикетний завод, Цуманський і Ківерцівський лісгоспзаги та інші.

За роки незалежності Ківерцівщина зазнала разючих змін. Відчутно змінили свій вигляд соціально-культурні заклади району, завершується газифікація населених пунктів. Значні роботи проводяться із капітального ремонту доріг місцевого значення. У 2002  році утворено Ківерцівську районну гімназію. У 2005 році побудували Ківерцівську експериментальну школу, а в 2007-му – загальноосвітню школу І ступеня села Ставок.

У 2005 році в м. Ківерці відкрили пам’ятник незабутньому Кобзареві.  2007-й був оголошений роком культури. А це, в свою чергу, дало поштовх до того, щоб приділити особливу увагу закладам культури на території нашого краю. І як наслідок, було багато зроблено в цій галузі. Відремонтували приміщення районного Будинку культури імені М. П. Ковальова та клуби і будинки культури в 11 селах. Замінили експозиції та відремонтували приміщення Лопатенського музею партизанської Слави, відкрили Музей лісу.  У 2011 році ввели в дію нову поліклініку Ківерцівської центральної районної лікарні.

У Ківерцівському районі Волинської області нараховується 47 пам'яток історії, 166 пам'яток археології Волинської області, що перебувають під охороною держави, 33 пам'ятки монументального мистецтва, одна з яких – національного значення (станом на 2008 р. ), 33 пам'ятки архітектури, з яких 20 – національного значення (станом на 1 січня 2009 року).

У лютому 2010 року розпочав свою діяльність Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща».

Символікою Ківерцівського району є прапор Ківерцівського району та герб Ківерцівського району. Головний елемент прапора та герба Ківерцівського району – зубр, волинська популяція якого зосереджена лише на території району.

Зубр символізує процвітання, родючість, силу і здоров'я, історичне та сучасне життя району. Блакитне обрамлення на прапорі та гербі Ківерцівського району є частиною кольору Державного прапора України, символізує мир, волю. Зелений колір на символіці району відображає багату природу нашого краю.

 

 

 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відомі жителі району:

Радзівілл Альбрехт Станіслав (1 липня 1593 року – 12 листопада 1656 року) – литовський магнат, князь, луцький староста;

Михайло Пилипович Кравчук (27 вересня (9 жовтня) 1892 року – 9 березня 1942 року) – український математик, академік АН УРСР, доктор фізико-математичних наук, професор Київського політехнічного інституту;

Данило Братковський (2-га половина XVII століття –15 листопада 1702 року) – громадський діяч, борець за православ'я, поет з Волині, оборонець прав українського населення на шляхетських сеймиках Київщини та Волині;

Габріеля Запольська (30 березня 1857 року – 17 грудня 1921 року) – польська письменниця, актриса;

Юзеф Крашевський (28 липня 1812 року – 19 березня 1887 року) – польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, польський та український громадський і політичний діяч, найплодовитіший автор в історії польської літератури;

Степан Микитович Радіон (24 липня 1912 року – 14 липня 2007 року) – український журналіст, письменник, бібліограф, був заступником президента УММАН;

Василь Адамович Чепелюк (14 квітня 1954 року) – український вокаліст, композитор, народний артист України;

Ігор Зиновійович Павлюк (1 січня 1967 року) – український письменник, науковець, лауреата Народної Шевченківської премії, всеукраїнських та міжнародних літературних премій;

Анатолій Захарович Дублянський (11 листопада 1912 року – 28 жовтня 1997 року) – релігійний та громадський діяч, митрополит Созопольський, правлячий єпископ Західно-Європейської єпархії.

Петро Костянтинович Волинський (1 (13) лютого 1893 року –12 квітня 1982 року) – український педагог, учений-україніст, доктор філологічних наук, професор. Батько літературознавця Костя Волинського;

Світлана Олексіївна Левицька (5 грудня 1960 року) – доктор наук за спеціальністю «облік та аудит», професор, проректор НУВГП;

Михайло Солтис (31 серпня 1918 року – імовірно, серпень 1944-го) – діяч ОУН(м), організатор Українського легіону самооборони (псевдо Черкас);

Олександр Вікторович Бондар (1992–2016) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014–2017;

Лариса Олександрівна Драюк (24 лютого 1952 року) – журналістка. Член НСЖУ. Закінчила факультет журналістики Львівського держуніверситету. У 1975-му отримала направлення на роботу в Чернівецький обласний комітет радіо і телебачення. Працювала редактором, старшим і головним редактором, завідувачем відділу ТВО «Радіо Буковини» Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії. Переможець всеукраїнських конкурсів «Калинові острови» (1998, 2002), нагороджена відзнакою Держтелерадіо України «За заслуги в розвитку інформаційної сфери», знаком «Відмінник освіти України», кришталевим знаком Дитячого фонду України «Серце віддаю дітям» (2003). Заслужений журналіст України(2011);

Олександр Гуч, «Пегас» (3 червня 1986 року) – боєць Волинської Січі, член Національного Альянсу, Дернівський сільський голова;

Іван Миколайович Тарасюк (28 січня 1993 року – 20 лютого 2014 року) – 21-річний активіст Євромайдану. Молодший медичний працівник, член футбольного клубу «Олика». Убитий пострілом снайпера 20 лютого 2014 на вулиці Інститутській у місті Києві. Герой України;

Юрій Володимирович Сидорчук (2 травня 1961 року – 28 червня 2014 року) – активіст Євромайдану. Герой України.

Місто Ківерці

Районним центром Ківерцівського району є невеличке містечко Ківерці з населенням 14,9 тисячі мешканців.


 

Ківерці, утворившись приблизно у 1873 році, завдячують своїй появі розвитку залізничного будівництва. У 1870–1873 роках між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а за 7 км від села Ківерці (тепер Прилуцьке) спорудили станцію з однойменною назвою. 1890 року військове відомство царської Росії проклало через Ківерці залізницю, а пізніше — колію на Луцьк, Львів. Містечко стало важливим залізничним вузлом.

Цю назву вчені пов’язують із назвою племені тиверців, яка у XII ст. змінилась на «Киверці», а згодом – на «Ківерці». Перша письмова згадка про Ківерці датована ХVІ ст. У ХV–ХVІ ст. його власниками були бояри Киверецькі. Нелегке драматичне життя Ківерців не відділялося від подій зовнішнього світу. Селище пережило і період революції 1905–1907 років, і період Першої світової війни, і період німецької окупації. Воно було тісно пов’язане зі швидкими і тривожними подіями в царській Росії. Їх перебіг зумовив дезорієнтованість місцевого населення. Від перемоги Лютневої революції і до червня 1917 року влада належала Тимчасовому уряду. Боляче й неоднозначно відбувалися у Ківерцях процеси утвердження радянської та польської влади. За Ризьким договором 1921 р. територія району була включена до складу Польщі. У 20-30-х роках ХХ ст. у районі активно діяла Організація українських націоналістів та Комуністична партія Західної України.

Часи Другої світової війни для ківерчан були такими ж важкими, як і для всіх жителів України. 2 липня 1941 року Ківерці захопили німецькі війська. Попри окупаційний режим, який встановили вороги, місцеве населення чинило сильний опір окупантам. 1 лютого 1944 року відбулося визволення Ківерців. Незважаючи на нелегкі труднощі повоєнного часу місто відновлювалося як у культурній сфері, так і у всіх сферах народного господарства. Набирали обертів основні підприємства промисловості і будівництва, транспорту і зв’язку, побуту, торгівлі та багато інших.

25 червня 1951року селище Ківерці було віднесене до розряду міст. Наприкінці 60-х років у Ківерцях функціонували літній кінотеатр на 300 місць, будинок культури на 250 місць, широкоекранний кінотеатр «Супутник» на 450 місць, 13 так званих «червоних» кутків, 3 робітничі клуби, 6 профспілкових бібліотек на підприємствах, дитяча бібліотека та дитяча музична школа. Своїм впливом на культурний розвиток міста вирізнявся районний будинок культури.

Крім того, у місті функціонувало 17 великих і малих підприємств, у тому числі деревообробні, підприємства з обслуговування залізничного транспорту, ремонтно-механічний «Лісмаш» і лісгосп. Окрім цих підприємств, працювали промисловий комбінат, харчокомбінат, обозобудівний, маслоробний, лісоскипидарний заводи.

Сьогодні Ківерці є сучасним містом з розвиненою культурою й освітою. Хоча деякі підприємства і припинили свою діяльність, місто має широкі перспективи у розвитку власної інфраструктури. 1993 року у місті відбулася газифікація.


 

У 2009-му в місті створили краєзнавчий музей, де зібрали понад 900 експонатів. Фонди музею постійно поповнюються.

26 серпня 2015 року у Ківерцях відкрили Сквер пам’яті Героїв Небесної сотні.

Значні досягнення здійснені в освітній сфері. Працює 5 шкіл І–ІІІ ст. 5-та школа була створена 2004 р. християнською місією «Благовіст», яка є експериментом академіка Миколи Гузара. У Ківерцях також діють дитяча й доросла районні бібліотеки, дитяча музична школа, центр дитячої та юнацької творчості, районний центр еколого-натуралістичної творчості, станція юних туристів, дитячо-юнацька спортивна школа, дитячий будинок «Сонечко», дитячий будинок сімейного типу Черепів, будинок культури, центральна районна лікарня, банки. Окрім того, важливу роль відіграють численні заклади громадського харчування, заклади торгівлі, заклади побутового обслуговування. Для комфорту місцян встановлений ігровий майданчик зі штучним покриттям.


 

Офіційними символами міста Ківерці є герб та прапор Кі́верців.



 

У зеленому полі герба золотий зубчастий стовп із викладених паркетоподібних брусків вказує на розвинуту деревообробну галузь. У відділеній у соснові пагони срібній главі біжить червона вивірка, яка є типовим представником місцевої фауни. Щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною з трьома зубцями (мерлонами). Срібний колір означає чисте повітря та щедрість навколишньої природи.

Прапор Ківерців є квадратним полотнищем, розділеним горизонтально сосновопагоноподібним січенням на дві частини. У верхній білій частині біжить у бік древка червона вивірка, нижня розділена зубчасто на три рівноширокі вертикальні смуги – зелену, жовту і зелену; на жовтій смузі коричневим швом прошито викладені паркетоподібні бруски.

Паркетна кладка, як і на гербі, вказує на розвинуту деревообробну галузь. Зелений колір означає багато лісів, вивірка (білка) – типовий представник місцевої фауни, а білий колір означає чисте повітря та щедрість навколишньої природи.

Відомі жителі міста :

Петро Михайлович Кралюк (23 лютого 1958 року, Ківерці) – український філософ, письменник, публіцист;

Юрій Іванович Криворучко (15 лютого 1955 року, Ківерці) – начальник управління архітектури, голова архітектурно-містобудівної ради при управлінні архітектури, головний архітектор Львова;

Олександр Петрович Опанасюк  (8 січня 1959 року) – композитор, музикознавець, педагог;

Віктор Полікарпович Мандрика (17 червня 1951 року) – український військовик, журналіст. Капітан 2-го рангу. Головний редактор газети «Флот України» (1994–1998);

Віталій Ігорович Михайленко (15 серпня 1985 року – 12 серпня 2014 року) – солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни;

Ольга Бєльська (4 грудня 1922 року – 25 липня 1996 року) – польська акторка;

Данута Вербицька (1930) – польська стоматолог і політик, посланниця до Сейму першої каденції;

Збіґнєв Залуський (1926–1978) – польський письменник, есеїст та кіносценарист;

Йосип Георгійович Струцюк (17 липня 1934 року) – письменник, заслужений діяч мистецтв України, із 1982 по 1987 роки працював кінорежисером у Ківерцях у самодіяльній народній кіностудії «Джерела».

19/03/2024 Вівторок
19.03.2024
18.03.2024