Глінтвейн і аншлаг на жидичинському Водохрещі. ФОТО

У день Водохреща у селі Жидичин був аншлаг.

Про це пише «Перший».

«Ех, хто не був на сайті, той не купався!», – жартував колишній начальник луцької міліції полковник Ігор Муковоз, позуючи на камеру.

За мить дав потримати свій мобільний – і з головою у крижану воду! Поруч жінки і навіть діти. Хрест із льоду. Зимове сонце. Грає оркестр. Десь гуркотять гармати і смачно пахне кулішем із м’ясом.

Справжній аншлаг на жидичинських купаннях розпочнеться за півгодини. Хто хитріший, приходить завчасно. Щоб насолодитися процесом сповна. Сотні машин. Більше тисячі людей. 300-кілограмовий казан кулешу розмітають за лічені хвилини. На Водохреще Жидичин перетворюється на справжню Мекку!

ЯКИЙ ВОДОХРЕЩЕНСЬКИЙ КУЛІШ БЕЗ... РОЗСОЛУ?

Готуватися до гулянь та масових купань на краю Жидичина починають ще вдосвіта. Треба розставити намети. Розвести вогнище. Встелити ялиновим гіллям берег, щоб не слизько було. Зрештою, вирізати з криги хрест. Без нього купальні фото були б не такими атмосферними.

«Ми тут із 7-ї ранку», – всміхається лучанин Василь Радивонік, помішуючи у величезному казані запашний куліш.

У світському житті він звичайний будівельник. Тут – старший над кулешем у Козацькому стрілецькому братстві. Каже, майже десяток літ Водохреще зустрічає у Жидичині. Колись братчики приєдналися до святкувань на запрошення монастиря. Нині без них тут уже не уявляють свята.

«Скільки тут кулешу? Рецептом поділитеся?», – запитують.

У казані – рівно 300 літрів. Кипить. Булькотить. Пахне.  Щоб приготувати куліш, витратили 30 кілограмів пшона. А ще тут – фарш, яйця, спеції і... огірковий розсіл. Рецепт, зазначає пан Василь, вигадали самі. «Напрацювали роками», сміється.

За шкляночку запашної каші треба заплатити пожертву. Гроші збирають у скриньку: хто скільки дасть. Витратити планують на облаштування опалення в монастирі.

ЇДУТЬ ЛЮДИ З УСІЄЇ ОКРУГИ, А ГРАЮТЬ ДІТИ З КНЯГИНИНКА

Ближче до води на тріскучому морозі грає оркестр. Хлопчаки у новорічних шапочках та рукавицях працюють завзято. Позаду – поважні чоловіки і собі «дують в труби». Народ не скупиться на гроші, щедро платить за музику і під запальну польку роздягається на снігу...

- Це гурт «Ожини», показує на себе та двох своїх колег один із музикантів. – А це – гурт «Юність».  Ми тут щороку! Хрестини, родини, ну як похорони,  то за дві неділі замовляти треба (жартує, – авт.). А-а-а... Журналіст?! То так і кажіте!

То Микола Курилюк із Княгининка, викладач тамтешньої музичної школи. Це його вихованці щосвята грають у Жидичині. Та й не тільки. Скільки вдається заробити оркестру під час масових купань, каже: «професійна тайна». Але хлопці їдуть грати охоче.

«Та ви що нас не бачили? То ми на базарах граємо!», – сплескує руками Микола В'ячеславович.

Хлопці рвуть душу гучним «Волинь моя!». Людей стає все більше й більше.

НЕ ГЛІНТВЕЙНОМ ЄДИНИМ 

То чи не єдине місце на Волині, де духовне дійство з освячення води майстерно і успішно поєднали за народними традиціями. І всі, хто хоч раз був у Жидичині на Водохреще, їдуть чи йдуть сюди знову. Кажуть, саме через неймовірну  атмосферу.

«Глінтвейн!», – гукає хтось збоку.

За медовим запашним глінтвейном справді черга. 25 гривень за скляночку. Чай, який від ранку варять дснс-ники розходиться не так шпарко.

...Але аж ніяк не глінтвейн тут робить погоду.

Жидичинські купання запровадили монахи з місцевого монастиря. І саме тому справжні шанувальники цього дійства і традицій найперше йдуть до монастирського храму на службу. Цього дня він наповнений по вінця. 

Саме звідси хресною ходою прихожани разом із ченцями та настоятелем монастиря Костянтином Марченком згодом ідуть до місця купання. Там у величезних чанах вже чекає вода. Грає на сонці, на ранковому морозі аж поки на горизонті не покажуться хоругви і люди. Далі - молитва. Освячення. І кожен може наповнити святою водою свої глечики, пляшки, дзбаночки та інші посудини.

Від пострілу гармат, здається, здригається навіть небо. Все. Вода освячена. На березі починається справжній ажіотаж.

«ХТО НЕ БУВ НА САЙТІ, ТОЙ НЕ КУПАВСЯ!»

У натовпі серед сотень тих, хто прийшов скупатися у цей день, можна помітити багато віпів, можна випадково зустріти знайомих, а можна з кимось і познайомитися...

Прямує до води відомий луцький бізнесмен, керівник групи компаній VolWest Group Віктор Корсак з дружиною Лесею, сином Романом і навіть сваху. Каже, сваха Лариса аж з Києва їхала на Волинь скупатися!

Він уже вкотре на Водохреще саме в Жидичині.

«Загалом я купаюся так років з 15-ть. Раніше на Водохреще їздили на джерело Святої Анни. Але з початком конфронтації якось  за Кирила стало неохота молитися, і ми стали їздити сюди.  Бо тут справді гарно підтримують традиції і дуже святкова атмосфера», – каже Віктор Корсак.

Шукаємо віпів далі...

«Телефона потримаєте?», – усміхається колишній начальник луцької поліції полковник Ігор Муковоз.

Його теж у Жидичині можна було побачити вже вдруге. З крижаною водою він «на ти». Колись у відповідь на флешмоб разом з колегами на снігу обливав себе водою на фоні Луцького замку. А на Водохреще зайти у жидичинську воду – святе, каже Ігор Муковоз.  Охоче позує для фото. Сміється, бо «хто не був на сайті, то не купався».

«Треба завжди підтримувати традиції: і релігійні, і народні. З 2007 року я з друзями купаюся на Водохреще. Раніше їздив на джерело Святої Анни, але торік побував у Жидичині й дуже мені тут сподобалося. Тому тут. Енергетика тут хороша. Простіше. Без пафосу. А друзі? Друзі в різних місцях. Ми вирішили купатися, де хто хоче, а потім всі зібратися разом. Знаєте, я оце стою і думаю: чи мені вже піти скупатися, чи пізніше. Давайте вже!», – усміхнувся Ігор Муковоз – і в воду.

КИШІЛО. КИПІЛО. ТУАЛЕТУ – НЕ БУЛО...

А тим кишіло і кипіло.

«Йдем сфоткаємося!», – дружини тягнули за руку чоловіків, щойно ті виходили з води.

Всі «ухали», «ахали», сміялися.  На протилежному березі водойми діти влаштували ковзанку.  Народ розгортав просто над річкою цілі столи з бутербродами, кавою і чимось міцненьким.

«Де ваші товаришки?», – запитую Ліну Галан, керівника управління  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міськради.

Торік її зустріли тут разом із заступницею голови ОДА Світланою Мишковець та іншими колежанками.

«Слабачки! Цього року не поїхали», – сміється та, смакуючи кулішем...

І справді, слабаки і слабачки цього дня сиділи вдома. Тих, хто набрався відваги і занурився у крижану воду морозного ранку, такими аж ніяк не назвеш!

А Ліна Галан не слабачка!

Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото: Ірина КАБАНОВА.