Якою була міжвоєнна історія села Холоневичі

28 Жовтня 2020, 14:13

4340

Якість доріг споконвіку була показником добробуту українських сіл і міст. Та й нині, у часи децентралізації, зміни на конкретних територіях часто розпочинаються з ремонту доріг, проте зараз мало хто задумується скільки вони служитимуть людям.

Про таку службу не з чуток знають мешканці села Холоневичі Цуманської ОТГ, адже в селі є шлях, збудований ще часів Польщі. На майже кілометрі бруківки і досі немає жодної вибоїни!

Раритетна дорога

Польський слід

Старожили розповідають, що на території села, яке потрапило до складу Польщі у 1921 році після підписання більшовицькою Росією Ризького мирного договору, жило багато польських сімей. Три найбагатші родини купили будинки в українців у центрі села, решта – по хуторах.

В урочищі Залісся було приблизно 10 хат, в урочищі Загулок – майже 20 хат, на Галянивці – до 20 хат, в урочищах Ледеса і Неріччя по 3-4 хати. Із 1921 до 1939 року Холоневичі відносились до гміни Сильна Луцького повіту.

На околицях села, в урочищах Галянивка, Ледеси, Загулок, Залісся, Броднівщина, Беньковщина у 30-х роках жило понад 100 польських сімей. Про це свідчать і дані польської карти того часу, на якій позначені всі ці польські поселення.

Саме в цей час в селі на совість збудовано майже кілометр бруківки, дороги, яка і досі, у 20-х роках 21 століття безвідмовно і якісно служить місцевим мешканцям. На ній за весь час функціонування не з'явилось жодної вибоїни!

Старе лісництво

Наталія Соколець 1930 р.н. пригадує, що в центрі села знаходився маєток Генріха Керни.

Генріх Керна

«У пана було багато землі, причому найродючішої (нині – урочище Панське). Панові належав ліс в урочищах Крахані, Чируків поруб, під Осіцьким болотом. Біля маєтку був великий сад, де росли яблуні, груші, червона і чорна смородина, яка була справжньою дивиною для простих сільських дітлахів. А як хотілося скуштувати червоних полуниць, що росли на панських грядках. Ні у кого в селі тоді таких чудо-ягід не було. В маєтку було багато господарських споруд: хліви, конюшні, комори. У пана були корови, воли, коні, свині, овечки, кури, гуси, індики, качки, канарки. Щоб заробити якусь копійчину, у нього трудилися, і поляки, і українці. Як тільки почалася війна, Генріх Керн разом з дружиною, сином і невісткою, залишивши все своє добро, виїхав до Польщі. Люди з села розібрали панське майно. Коли в село прийшли фашисти, то всю панську худобу наказали селянам повернути. Вона пішла на потреби німецької армії», – розповіла Наталія Митеївна.

Будинок польського пана

В центрі села – між теперішньою сільською радою і колишньою колгоспною конторою у 1923-1929 роках розташовувався поліцейський постерунок.

«Там було чотири чи п’ять офіцерів і комендант. Прізвище одного з них – Лончинський», – пригадує місцевий мешканець Андрій Лебедюк, 1927 р.н.

Недалеко від панського маєтку діяв костел, куди поляки на всі свята ходили на службу Божу. Старожили стверджують, що костел був ровесником Свято-Михайлівської православної церкви села Липне (ХVІІ століття).

На жаль, наприкінці шістдесятих років минулого століття костел розібрали на бруси і побудували з них колгоспну комору.

Стовпи для телефонної лінії

Згідно із даними матеріалів обласного архіву (Ф 36, оп. 9 , спр. 5) про стан будівництва телефонної мережі у Луцькому повіті, у селі Холоневичі у 1925-1926 роках було проведено телефонну лінію зв’язку.

Саме в ці роки було телефонізовано Тростянець, Софіївку, Ківерці.

Центральна вулиця

Від Софіївки лінія йшла на Сильне, а звідти – на Холоневичі. Будівництво телефонних ліній здійснювалося переважно силами дирекції пошт і телеграфів, але не без участі місцевої влади, яка сприяла залученню коштів.

Часто швидкість спорудження нових телефонних ліній залежала і від зусиль місцевих землевласників. Власники маєтків, а їм телефонний зв’язок був потрібний у першу чергу, не стояли осторонь телефонізації.

Яскравим підтвердженням тому є приклад Холоневичів. Зокрема, Холоневицький пан Генріх Керн дав стовпів на 8 кілометрів лінії. Загалом, на встановлення всієї лінії пішло 1320 злотих.

Будівництво телефонних ліній здійснювалося в основному господарським способом з використанням шарварку, тобто громадської повинності по ремонту шляхів, мостів, гребель, яка зберігалася ще з часів феодалізму.

На підтвердження цього факту знайдено світлину 30-х років XX століття, на якій зображено вчителя місцевої школи Болеслава Наумовича із поліцейським та вчителями на ганку споруди із вивіскою «Агенція поштово-телекомунікаційна Холоневичі».

Читайте також: Як електрифікували Ківерцівський район

Сільська школа

У 1935 році на державні кошти було збудовано школу. Про цю подію згадує розповідь свого батька житель села Холоневичі Василь Панасюк: «В Гораймівці у пана купили зруб нової хати, розібрали його і перевезли в Холоневичі, з того дерева місцеві майстри і збудували школу.».

1 вересня

Школа вийшла на славу – велика, простора, в ній разом навчалися українські і польські діти. Викладання в тодішній школі відбувалося польською мовою. В школі вивчали закон Божий.

Читайте також: Школярі зі села Вощатин на фото 1935 року

До дітей поляків кожного тижня приходив місцевий ксьондз із костелу, що знаходився в центрі села неподалік від панського маєтку. За спогадами колишніх учнів, зокрема Матвія Мартинюка 1927 р.н., конфліктів між дітьми на національному грунті не було.

«Діти між собою дружили. Вчителями в школі були поляки, і вони теж не ділили дітей на українців і поляків: гумовою лінійкою, обрамленою металом, по пальцях отримували всі, хто порушував дисципліну – і українці, і поляки. Зате у класі на уроках була тиша абсолютна, незважаючи на те, що дітей у класі було багато. В окремих класах навчалося по сорок чоловік. Траплялося таке, що вчителі приносили вранці перед уроками хліб і сало в клас і давали найбіднішим дітям, щоб ті поснідали», – розповів Матвій Ігорович.

Крихітне дерев’яне приміщення, побудоване далекого 1935-го року служило для сільських дітлахів школою аж до 1988-го: саме цього року в експлуатацію здали нову споруду, яка стала окрасою не лише Холоневич, а й цілого району.

Читайте також: Ретро-Рожище: педагоги шкіл міста на фото минулого століття

1 травня

9 травня

Шкільний хор

А 1996-го року заклад очолила Надія Лебедюк, що приїхала у село з Києва. Нині у ЗОШ І-ІІІ ступенів працює 22 педагоги, навчається 162 учні.

2018-го року Холоневичі стали частиною Цуманської громади. А це означає, що невдовзі в селі оновляться дороги, а освітній процес перейде на якісно новий рівень, даючи старт новій історії, у якій безперечно залишиться місце надбанням минулих поколінь.