Вадим Бельський: майданівець і захисник рідної землі

Від початку неспокійних часів в Україні ківерчанин Вадим Бельський, політолог історичного факультету Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, мріяв завжди бути на передовій.

Про це на стрінках газети «Вільним шляхом» пише Марія Королюк.

Тому четвертокурсник у вихідні дні безстрашно воював на Майдані, відстоював позицію українців під час Революції Гідності. Коли почались військові дії на Сході, зібрав речі  й поїхав захищати Донбас… Нелегким видався йому цей шлях. Але він пройшов його з честю як справжній українець і захисник рідної землі.Про фронтові будні, страх на війні, про фізичні та психологічні випробування  – у розповіді Вадима Бельського.

ТАК НАРОДИВСЯ МАЙДАН…

А розпочинає він свою розмову не зі шкільної лави, як би годилося, а з подій, зароджених на столичному Майдані. Юнак зазначає, що з перших днів, коли українці масово повстали проти непідписання угоди про асоціацію з ЄС, він брав участь у масових акціях, які проходили у Луцьку.

Спочатку вони носили мирний характер, а в підсумку - вилилися у серію протестних, спрямованих проти чинної влади.

По-справжньому масовим столичний Євромайдан став після побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року. Це згуртувало українців і Заходу, і Сходу. Так народився Майдан…

«Вперше я поїхав у Київ у грудні 2013 року. Поїздку організувала районна організація ВО «Свобода». Дорогою до столиці познайомився зі свободівцями Олександром Вронським, Василем Мойсеєм, Степаном Стецьковичем… 16 січня 2014 року після прийняття диктаторських законів (покарання за встановлення палаток, звукове обладнання, носіння шоломів) я зі своїми одногрупниками Тарасом Висоцьким та Іваном Газюком та ще багатьма протестувальниками з Волині знову поїхали до столиці. Зустрів нас Київ чорною завісою від палаючих шин і вогню… А у нас настрій піднесений, войовничий. Усі намірені стояти до кінця. Та найбільше пекло я побачив на вулиці Грушевського, біля стадіону «Динамо» ім. В.Лобановського, коли беркутівці на наші коктейлі Молотова та бруківку відповідали світло-шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумовими кулями та водометами.

Таке страшне протистояння тривало кілька днів. А 22 січня від вогнепальної зброї загинули вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський та Юрій Вербицький, якого знайшли згодом у лісі. Важко передати той глибокий біль, що ятрив серця мітингувальників. Це ще більше згуртувало українців. Не дивлячись на нові жертви 18-20 лютого Майдан вистояв перед силенною армією беркутівців та внутрішніх військ, і переміг», - мовив Вадим.

У відповідь на Майдан і прагнення до Європи наша держава отримала від Росії гібридну війну. У березні 2014 року Росія анексувала Крим, а згодом перейшла у наступ проти України на усіх можливих напрямках. Так на Донбасі почались розгортатись бойові дії, які наклали свій відбиток і на Вадима Бельського.

… А НА ДОНБАСІ ГІБРИДНА ВІЙНА

Після закінчення четвертого курсу він успішно склав іспити і був зарахований студентом п’ятого курсу. Зазвичай 1 вересня прийшов до вузу й мав намір навчатись професії, яка припала до душі. Аж тут подзвонив йому одногрупник Іван Газюк і повідомив, що є можливість поповнити ряди бійців добровольчого батальйону «Донбас».

«Про цей батальйон мені було відомо те, що він визволяв  Миколаївку, Костянтинівку, Попасне, Лисичанськ, селище Піски… А в серпні 2014 року ненависний для російської армії «Донбас» разом з іншими батальйонами  брав участь у звільнені Іловайська. Проте зазнав великих втрат…

І все ж з Іваном Газюком ми твердо вирішили поповнити ряди добровольців «Донбасу», який знаходився у той час на ротації у Дніпропетровську. Тут впродовж  майже двох місяців проходили бойове злагодження та освоювали навики військової справи. Я вперше до рук узяв зброю. Понад усе хотілося на передову. Тому згодом перейшли в інший батальйон «Азов», де вже були мої друзі-побратими», - зазначає Вадим.

ЛЮДИ «ОДНІЄЇ КРОВІ»

«З перших днів у «Азові» я зрозумів, що це легендарний підрозділ, в якому зібралися люди «однієї крові». Його основу складали фізично загартовані бійці з внутрішнім відчуттям великої справи, що роблять, без страху і паніки. Кожен прийняв сувору атмосферу життя, кожен - на своєму місці. І це порозуміння згуртувало добровольців  в єдиний міцний кулак. Людський дух вічний як і «Герої не вмирають»» -  так описує свої відчуття у перші дні перебування Вадим.

Співрозмовник зазначив, що головним критерієм в батальйоні є дисципліна, яку добре усвідомили і командири, і бійці. А ще він повідав про те, що добровольці під час перебування на базі відпочивають і тренуються, для них проводяться бесіди, лекції тощо.  Що стосується тренувань, то ківерчанин зізнався, що спочатку йому теж було важко, адже вони проходили за експериментальними програмами, розробленими американськими інструкторами та власним досвідом українських бійців, які були із перших днів на передовій.

Йому доводилось бігти у важкому бронежилеті, долати смуги з перешкодами, відпрацьовували тактичні маневри, злагодження з технікою… Звісно нормативи – не головна «перепустка» до «Азову», враховувався і військовий досвід, і спеціальність, і моральні якості новобранців.

ГАРЯЧІ ТОЧКИ ДОНБАСУ…

Коли Вадим Бельський проходив курс підготовки то вирішив, що буде кулеметником. Освоївши усі ази навчання, став старшим командиром кулеметного відділу 3-ї роти 4 чоти (ВОП). За цей час виконав багато бойових завдань.

Про свій перший бойовий виїзд на околиці села Миколаївка Донецької області він згадує з острахом. Каже, що цей населений пункт ще й до них зрешетили російські найманці: оселі зруйновані, ферма вщент розбита з ворожих мінометів, поля, на яких три роки тому колосилися пшеничні хліба, всіяні мінами… Ворог тримав село у постійній облозі. Тож добратись до своїх позицій можна було хіба вночі. Їдучи у Миколаївку на своє перше бойове завдання Вадим разом з  бійцями «Азову» потрапили під шкальний мінометний обстріл. Завдячуючи Всевишньому та правильним діям водія КРАЗу вдалося уникнути найгірших наслідків.

Згадав ківерчанин, як Новий 2015 рік він зустрів не за святковим столом, а на Маріупольській електростанції, яку охороняв, як після різдвяних свят розпочались бої за підступи до Маріуполя - важливого стратегічного об’єкта Донеччини. З моменту коли російські війська обстріляли село Сартана, що за кілька кілометрів від Маріуполя, батальйон став в авангарді оборони міста.

Коли сепаратисти «ДНР» обстріляли житловий район міста Маріуполь, бійці «Азову» одні з перших поспішили на допомогу мирним жителям. Коли точилися бої за Дебальцево, «Азов» та ЗСУ відкинули ворога від його околиць.

«Згодом наш полк дислокувався у Широкиному, що знаходиться за 20 км від Маріуполя. Жорстокі бої за селище точилися у лютому-червні 2015 року. Це була найгарячіша точка зіткнення: наступальні операції тут велися щоденно, ворог застосовував практично усі види зброї, намагаючись витіснити наших бійців по усій лінії фронту. Втім, у них нічого не виходило, захисники міцно тримали рубежі. Кожен сантиметр землі відстоювали і «азовці й міцно тримали оборону своїх рубежів. Я ж боронив Широкине з січня по серпень 2015 року, доки полк не вивели з передової. За час широкинської операції загинуло багато  моїх однополчан», - додає співрозмовник. 

Довелось Вадиму на війні бачити поранених і вбитих. Його друг з позивним «Ернест», загинув за визволення селища Широкине, а машину командира  чоти, з позивним «Жук» «зім’яв» російський танк. Та не дивлячись на отримані рани командиру судилося вижити…

Знайшов «азовець» на війні і справжніх друзів. Підтримує він хороші стосунки з командиром взводу Євгеном Махаринським із Василькова, Віталієм Босаком та Богданом Балабаном зі Львова, Володимиром Васильчуком з Вінниці та Юрієм Ковніром з Полтави…

За два з половиною роки служби Вадим Бельський навчився цінувати кожну хвилину життя, долати труднощі і впевнився у правильності свого кроку.

А ще він впевнений, що Україна переможе і буде незалежною, а ті хлопці, які загинули у цій війні, вознеслися на небо – у них совість і душа чисті. Герої не вмирають, вони продовжують жити в кожному, хто був поруч і хто прийде після них.