Як житель Ківерцівщини став головним поліцейським

Сергій Мерчук, уродженець села Холоневичі, що в Ківерцівському районі, рік тому очолив управління патрульної поліції в Рівному, ставши наймолодшим керівником патрульних в Україні.

У підпорядкуванні 26-річного начальника – 260 підлеглих, які за добрим почином шефа перед кожним чергуванням виконують гімн України. Для Сергія це не данина моді, а щоденне нагадування про те, якою ціною виборювалися зміни в державі, – йдеться у матеріалі тижневика «Сім’я і дім».

Молодий чоловік відстоював права та гідність українців на Євромайдані у Києві, тож тепер щодня сам собі нагадує про те, скільки жертв та зусиль стоять за кожною найменшою перемогою.

Вручили «диплом про безробіття»

Сергій ріс допитливим та завзятим хлопцем, змалку проявляв міцний характер та силу волі. Умів наполягати на своєму, дбав про здоровий спосіб життя, загартовував тіло й дух.

«Пригадую, ходив бігати на шкільний стадіон. Односельчани це не надто розуміли, а дехто й насміхався, киваючи головою у мій бік: «О, Мерчук бігає, якийсь дивний». Звісно, не надто приємно таке чути, але з пантелику це мене не збивало – я й далі намотував кола, – усміхається Сергій. – Ще тоді собі затямив: головне – вірити в себе, у свої цінності, не відступати».

Коли настав час обирати професію, Сергій вирішив стати юристом, вступив до Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці на платну форму навчання. Заробляв на диплом сам: улітку їздив на роботу в Німеччини. У студентські роки Сергій також знаходив час, щоб працювати у таборах для дітей-сиріт у Карпатах – про цей період він нині згадує як про один із найцікавіших у житті. Як і про участь у всеукраїнській громадській молодіжній організації «Національний альянс», яка гуртувала патріотичних хлопців та дівчат із різних куточків країни. Вишкільні табори зі спартанськими умовами, дух братерства, цінності свободи – усе це впливало на характер юнака.

Після закінчення вишу Сергій довго не міг знайти роботи за спеціальністю.

«Усюди, куди б я не звертався, говорили про те, що треба гроші, аби влаштуватися. Я на це не погоджувався. Формально в мене був документ про вищу освіту, а на ділі – диплом про безробіття юридичного зразка, – жартує. – Де тільки не працював: на будівництві, на базарі. Викручувався, як міг».

Коли розпочався Євромайдан, Сергій одним із перших приєднався до протестів. Відчував, що має там боротися за майбутнє.
 
Дивом урятувався

Сергій Мерчук записався до 35-ї сотні самооборони Майдану «Волинська січ». Там же було чимало його побратимів із організації «Національний альянс».  Прибували до сотні й нові люди, з якими теж швидко заприятелював. У ті дні, каже хлопець, панувала особлива атмосфера єдності й піднесення, побратими з «Волинської січі» ставали вірними друзями – дарма, що когось із них міг знати лише кілька годин.

У найчорніші – лютневі – дні Євромайдану Сергій втратив багатьох побратимів. Його друзі отримали тяжкі поранення від снайперських куль, та й сам хлопець дивом урятувався.

««Вибачте, я вас люблю», – сказав наш друг на псевдо «Крук» незадовго до смерті. На обличчі в нього був вираз здивування й усмішка. «Круку» було 22 – ровесник незалежності, – розповідає Сергій. – Людей тоді відстрілювали, як собак. Я плакав, бо зранку нас було 26 здорових хлопців, а до вечора тільки четверо залишилися неушкодженими. Решта – вбиті, поранені».

Наступного дня він пішов оглянути місце кривавих розстрілів. У стовбурі дерева, за яким стояв під час масових убивств, знайшов п’ять куль. Хлопець і нині думає про ту акацію: чи могла знати людина, яка висаджувала рослини, що її робота врятує комусь життя?

Відбирали, наче космонавтів

У квітні 2014 року Сергій пішов воювати на схід України, служив у добровольчому полку «Азов». Хлопець давно мріяв про козацький чуб, але вважав, що таку зачіску ще треба заслужити. На фронті наважився – товариші вибрили йому оселедець. Носить його досі.

Після дев’ятимісячного перебування на сході Сергій повернувся до Луцька. Коли почув про набір у лави патрульної поліції, довго вагався, чи варто подаватися: мав упередження й побоювання, чи запрацює структура по-новому. Але ризикнув.

«Нас відбирали, наче космонавтів: сім етапів пройшли. Бороду й чуба не збрив, хоч і посварився зі всіма старшими працівниками. Якось приходить викладач: «Маєте вивчити всіх депутатів, прокурорів і суддів в обличчя. Не дай Боже їх оштрафувати». Я розсердився, але приїхали керівники зі Львова і Києва. «Ми вас по-новому навчимо», кажуть», – згадує Сергій.

 У Луцьку він пропрацював два місяці. На перспективного патрульного звернули увагу й перевели на роботу до Києва. Столицю він згадує як важке напружене місто. Однак і там юнак впорався з новими викликами. Сергія Мерчука знову чекало підвищення: цього разу – посада начальника управління патрульної поліції у Рівному.

Без права відступити

19 квітня 2016 року Сергій Мерчук приступив до нових обов’язків. Він – один із тих, хто найбільше дбає про безпеку Рівного. У його компетенції – пильнувати за роботою понад двохсот патрульних. Новий керівник повинен мотивувати кожного із них.

«Не втомлююся повторювати патрульним, що зарплата не може бути єдиною мотивацією  в роботі – існує величезна довіра від людей, яку потрібно виправдати. На реформовану структуру покладають багато надій, ми просто не маємо права відступити», – вважає Сергій.

Він у буквальному розумінні ночує на роботі. Поруч із кабінетом є ще одне приміщення, яке править головному копові за спальню. Місяць тому, за день до свого 26-го дня народження, Сергій прокинувся від оригінального «привітання»: управління обстріляли із гранатомета. «Комусь не дає спокою наша принциповість», – прокоментував Мерчук.

Утім, запевняє Сергій, його не збити з правильного шляху. Нині головне – працювати на повну, бути чесними і відповідальними. За рік із поліції звільнили трьох несумлінних правоохоронців – на їхнє місце чекають нових, чесних, людей.

«Попереду – ще більше роботи, ще більше відповідальності. Головне – що є сили й бажання працювати», – запевняє патрульний.

1