Простила п'яному водієві тюрму

20 Липня 2017, 11:27
2869

Важка доля випала Лідії Дубель із села Сокиричі

Коси Лідії Дубель із села Сокиричі Ківерцівського району давно стали срібними. Важка доля випала цій жінці. Без чоловікової допомоги ставила на ноги троє дітей. А коли ті створили свої сім’ї, страшна біда прийшла у родину – в аварії загинули 27-річна донька з чоловіком. Сиротами зосталися маленькі дітки, пише газета «Вісник».

Вела дітей на 1 вересня  і плакала

Лідія Олександрівна й досі зі слізьми говорить про цю болючу рану:

– Таня із зятем Кольою поїхали в сусіднє село на День молоді. А малих у мене оставили, я ще в Муравищах жила. Поверталися додому, водій випивший, не справився з керуванням, врізався у гору блоків, а тоді їх відкинуло на березу. Він та двоє пасажирів отримали незначні травми, а зять одразу на смерть. Доньку ще завезли в реанімаційне відділення в Ківерці, але не змогли врятувати. Думала, що здурію від цього. Але мусила жити ради внуків. Владику шість було, а Маша на рік менша.

Сваха переконала Лідію Олександрівну оселитись у новозбудованій хаті у Сокиричах, якою не встигло натішитися молоде подружжя. Одним з аргументів було те, що через рік дітей до школи треба відправляти, а вона тут близенько. Вирішили, що навчатимуться малі в одному класі. Вела братика із сестричкою за ручки на Перше вересня. Гляне на них – і серце кров’ю обливається, сльози не може зупинити, бо всі з батьками, а її маленькі сиротинки шукають у натовпі бабусю. Вдома бралася за будь-яку роботу, аби лише відволіктися від сумних думок. Старалася, не шкодувала ні здоров’я, ні сили, аби лише Владик і Маша мали все. Cваха теж підтримувала, дочка Оксана допомагала ростити племінників.

У клопотах швидко збігли роки. Вже й випускний вечір минув. Наступний важливий етап у житті, щоб онуки студентами стали. Скільки-то нервів було через ті вступні іспити!.. Але, дякувати Богу, успішно їх склали. Маша навчається у Рівненському державному гуманітарному університеті, а Владислав – у Східноєвропейському національному уні­верситеті імені Лесі Українки. Внуки подорослішали, і тепер вони допомагають пенсіонерці, бо ж у селі тримають чималу господарку. Хлопець узяв на себе чоловічу роботу, дівчина дбає про порядок в оселі, на городі.

– Тримаємо корову, – розповідає 68-літня жінка. – Але онуки вмовляють збути її, щоб мені було легше. Я ж відмовляюся, кажу: «Як корову продам, то що вам у сумку кластиму?»

Бабуся дбає не лише про сьогодення, а й про майбутнє внуків. Свою хату в Муравищах переписала на Владислава, а цю, де мешкають нині, – Маші. «Хочу, щоб вони не були обділені. Мали кожне свій куток», – твердить.

Тюрму п’яному водієві простила

Вже більше десяти років минуло з дня втрати доньки, але мати щодня згадує свою Таню. Рана на серці не загоїться ніколи. «А що ж водій, який п’яним сів за кермо?» – перепитую.

– Спочатку він приходив, питав, скільки заплатити, щоб я відмовилася від кримінальної справи. «Хоч хату засип золотом, а дитини не вернеш», – так йому відрізала. Але ніхто мене в міліцію не викликав, нічого не питав, і діло заглухло. Восени я продала картоплю, найняла в Луцьку адвоката, який допоміг мені добитися покарання. Дали тому шоферу сім років тюрми. І по 20 тисяч гривень заплатити мені та свасі морального збитку. Приходив, просив – і ту тюрму я йому простила, а гроші, думала, хай будуть сиротам. То він десять літ виплачував цю суму, що вони й знецінилися. Самі дали всьому раду, а йому – Бог суддя.

Коментарі
20 Липня 2017, 17:44
Дуже сумна історія...дітей шкода..але добре, що вони хоч бабусь мають, які за них дбають!
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024