Об’єднана громада з лісовим серцем
-
-
>
-
>
-
>
8805
Анатолій Дорошук – голова Цуманської ОТГ, 56 відсотків земель якої – лісові. Це впливає як на зайнятість людей, напрямки розвитку підприємницької діяльності, так і наповнюваність бюджету.
Свого часу Анатолій Дорошук довгі роки пропрацював у лісовій галузі, добре знає вагу «деревній силі» держави, а ще – ціну людям, які там зайняті.
Тож наша розмова стосувалася цих питань. Відбувалася вона після презентації ЛНТУ, куди на запрошення науковців приїхав і очільник Цуманської ОТГ.
– Анатолію Васильовичу, як у Вас розпочався сьогоднішній день?
– День почався з того, що я привітав з 70-річчям свого колегу Миколу Матчука – екс-лісничого Цуманського лісництва ДП «Цуманське ЛГ». У нього цікава доля, родом він з Любомльщини, приїхав у Цумань, тут одружився, працював на різних посадах у лісгоспі. Часи бували різні... Разом з’їли, як мовиться, пуд солі. Маю ще особисто поїхати і привітати його з ювілеєм.
– Анатолію Васильовичу, ви прийшли у самоврядування із лісівничої галузі через війну, прийняли громаду, сформували її. Як зараз вона поживає, наскільки за той час укріпилася, виросла? Що планується в напрямку її розбудови?
– У місцеве самоврядування я прийшов у 2015 р. До того часу встиг не тільки попрацювати у лісовій галузі, а й повоювати на Сході України. З 2015 року був головою селищної ради. Зрештою, ця посада і зараз так називається. Тільки тепер у нас вже не селище і село, як тоді було. А додалося ще 7 сіл. Тобто до складу громади увійшло спершу три сільські ради – Липенська, Холоневицька і Берестянська, відтак у 2018 р. доєдналася Сельненська у складі трьох сіл – Сильного, Городища і Клубочина. Ми перші у Ківерцівському районі створили власну ОТГ. Було не так важливо, хто до неї ввійде, як сам процес творення. Ми розсилали пропозиції в різні селищні ради, та в силу різних причин, одні їх відхиляли, інші вагалися. Зрештою, ми громаду створили. Мене цікавило, як працює сам механізм ОТГ – формування бюджету, його розподіл, співпраця з різними інституціями, у тому числі й проектними, комунікація щодо розбудови самої ОТГ. Розумієте, у нас децентралізація Конституцією не закріплена, тому є можливість вільного вибору певної моделі з відповідним механізмом управління.
– Нам доводилося спілкуватися зі всіма головами сільських рад, які увійшли в Цуманську ОТГ. Думаємо, це вдалося зробити і завдяки вашому авторитету. У вас є повне порозуміння, що з боку голів, що з вашого. Втім, хочеться запитати про конкретику. Якими справами зараз займаєтесь Ви, сільські старости, ваш апарат. Які маєте завдання та плани на весну, до літа?
– Плани є. Апарат втілює їх у життя. Щонайперше, орієнтуємося на Стратегію розвитку громади, яка передбачає план дій до 2027 року. Це досить об’ємний документ, де на кожен рік ретельно прописані конкретні дії щодо виконання бюджету. Тож завдяки йому і розвиваємося по висхідній. Якщо на початку створили центр надання адміністративних послуг, то зараз маємо також і свій територіальний центр соціального захисту, перебрали ці функції з району. Рано чи пізно децентралізація завершиться тим, що будуть реорганізовані усі райони у повіти чи регіони і їх стане набагато менше. Там так само йде дискусія. Можливо, менш конкретики. Тому ми у минулому році задекларували, що й ці функції візьмемо на себе. Зокрема, у грудні минулого року перебрали на себе районну лікарню, яка була у власності районної ради. У планах чимало й інших новацій.
– У чийому віданні школи, клуби, ФАПи?
– Школи, клуби, бібліотеки, садочки ми взяли під свою опіку одразу ж.
– Мабуть, і дороги також ваші?
– Тут є певні складнощі. Комунальні – наші, а дороги місцевого значення відносяться до сфери управління інших органів влади.
Однак, це все є, нікуди не дівається і всі ці заклади наші.
– Знаю, що ваша громада вважається однією з найуспішніших в області. Чим вона сильна, на кого опираєтесь у своїй роботі? На штат, старост, інвесторів, якісь колективи, директорів, підприємців, ініціативних людей?
– Щодо старост, то вони так само займаються своїми колишніми сільськими радами і втілюють у життя те, що ми вже разом із ними намічаємо для розвитку цих територій. Що стосується нашого колективу, кожен відділ займається своїм напрямком діяльності, як то фінансовий, бухгалтерський, гуманітарний, ЦНАП, земельний. Саме вони займаються втіленням у життя того, що намічаємо стратегічно, сесійно закріплюємо і фінансуємо. Чи сильна наша громада чи ні, це питання дещо філософське. Звичайно, Цуманська ОТГ – сильна, бо велика. Зрештою, у перспективі до неї мають доєднуватися ще інші громади. Але у фінансовому плані, звичайно, ми не можемо конкурувати з громадами, які знаходяться біля міст обласного підпорядкування і мають дуже сильні реверсні підприємства, які зараз належать громадам. Але знову ж, куди діватися всім іншим? Вони також потрібні. Чи то без інфраструктури, з розбитими дорогами і комунікаціями якась поліська глибинка. Чи Локачинська або ж якась інша... Є ж проблеми як на Поліссі, так і в лісостепу чи де-інде. Віддаленість, застарілі комунікації, зношена інфраструктура. Тому такі громади так само потрібні області... Завдання децентралізації – це наближення послуг до людини і це потрібно робити.
– Кажуть, коли в громади є один сильний господар – добре, а десять – краще. У вас і ДОК, і державне лісогосподарство...
– Якщо брати бюджетоутворюючі підприємства, то з 30 млн гривень місцевого бюджету, бо загалом наш зведений, загальний складає 92 млн гривень, але власних надходжень плануємо 30 млн. Це те, що ми мали минулого року. Планували 24, а мали 29. Фактично. Тому оцих 30 млн є і на цей рік. У нас немає акцизу від заправок, бо їх у нас нема. У нас основні надходження від податку від доходу фізичних осіб, скорочено ПДФО, які платять підприємства за прозорі робочі місця.
– А які це підприємства?
– Цих три – ПРАТ «Цумань», так званий колишній «Цуманський ДОК», ДП «Цуманське ЛГ» і виправна колонія.
– А деревообробні приватні підприємства?
– Є різні у Цумані і поблизьких селах.
– Вони так само дають частину прибутків?
– Так. Щоправда, зараз по кожному із них є тимчасові проблеми. Це, втім, стосується і найбільших бюджетоутворюючих підприємств... Скажімо, ПрАТ «Цумань» налічує майже 400 працюючих з солідною зарплатою, дає у бюджет ОТГ до 60 відсотків ПДФО. Його не обминули загальновкраїнські проблеми. 99 відсотків продукції тут – експортні. За свою продукцію підприємство отримує гроші у валюті і на кожному євро за минулий рік 6 гривень мінусу. Просто при тому всьому темпі робіт всеодно є 15-20 відсотків мінусу чисто по різниці курсу. Друге по силі підприємство – ДП «Цуманське ЛГ». Воно так само має певні труднощі, пов’язані зі зміною законодавчої бази. Це коли правила міняють під час гри, а самих гравців про ці зміни не повідомляють. Поясню. У них суттєво зменшилась матеріальна база, тому що був створений Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща», основу природоохоронної території якої склали лісові землі, які увійшли від лісгоспу. Минулого року також змінилася законодавча база відносно рубок у ялицево-букових лісах Карпат, але зачепила вона і господарські частини національних парків. І це незалежно, де вони розміщенні: в Чернігові чи на Волині, у Шацьку, Цумані, Одесі чи інших місцях. Отож це суттєво зменшило ресурсну базу лісгоспу. У нас було багато програм і планів, але у зв’язку зі зменшенням виробництва іде скорочення як працівників, так і виробництва. Це тривожний факт. Над цим працюємо. З іншого боку, є екологічна проблема. У нас дуже багато висохлих лісів, які лісгоспу не дозволяється прибрати. Це може призвести до техногенної катастрофи у майбутньому і зараз вже є така небезпека. Адже ми не огороджуємо лісоугідь. Наші люди не у резервації. Вони ходять по ягоди, гриби чи й гуляють і постійно наражаються на небезпеку. Над цим також працюємо. Установа виправної колонії також має свої проблеми, не буду на них загостювати увагу. Усі ці проблеми потребують вирішення. Співпрацюємо і з підприємцями. Ми вперше розробили генплан села Холоневичі і зараз уже є люди, готові вкладати інвестиції у сонячні електростанції й інші виробництва, які вже у розробці. Зараз закінчується другий етап виготовлення генплану розвитку самого селища Цумань. Є багато бажаючих відкрити ці виробництва і в нас є бажання, щоб ці виробництва відкривались.
– Ваші краї мальовничі і для відпочинку.
– Ми розвиваємо рекреаційні технології. Навіть долучилися до міжнародних проектів, зокрема, українсько-польського. Зараз йде напрацювання законодавчої бази. У нас були великі надії на Цуманський лісгосп. Були певні плани, адже територія музею, інші привабливі місця – це території лісгоспу. Без погодження з лісгоспом щось там побудувати, залучити туди приватного підприємця буде важко. Це правда, у нас були хороші напрацювання, але через економічну невизначеність лісгоспу всі ці наші плани певним чином загальмувалися.
– У вашій ОТГ дуже високий відсоток лісових угідь. Як цей фактор позначається на розвитку громади?
– П’ятдесят шість відсотків теперішньої території громади – це землі лісового фонду. А відтак подальший розвиток ОТГ напряму залежить від лісогосподарювання та переробки деревини, які дають основні надходження у місцевий бюджет, також це й робочі місця, а відтак – бюджет наших співромадян.
– Мабуть, важливий для громади й такий ресурс як ягоди, гриби, лікарські засоби?
– Це більше стосується саме місцевих людей.
– А як щодо рекреації?
– Ми вже говорили про туристичну галузь та розвиток рекреації. З цим на сьогодні ситуація неоднозначна. У нас існує думка, що якщо ти намалював квіточку чи метелика на воротах, до тебе неодмінно рано чи пізно приїде іноземний турист і кине тобі пачку доларів. Це, звичайно, абсолютно хибне поняття. Бо все потрібно розглядати у комплексі – дороги, під’їзні лісові путівці і доріжки, по яких би ці туристи ходили, і цікаві об’єкти, і побутові умови, де людина могла би прожити, поставити автомобіль, де вона могла би його обслужити, де вона могла з сім’єю побути. Оце все, що називається туристична інфраструктура. Поки що це все крутиться довкола Луцька, а кудись в глибинку привезти зо два десятки діток чи дорослих, щоб була маршрутка з комфортом, щоб вона туди заїхала, щоб не було ям по вікна і знайшлось, де переночувати... Це насправді поки що для нас проблема.
– Як будете жити при умові погіршення справ у лісгоспах?
– Погіршення справ у будь-яких наших підприємствах веде до погіршення справ у нашій громаді. Адже це наші платники податків. А й навіть якщо говорити про саме скорочення робочих місць. Не чіпаємо економіку. Це щонайперше вплине на бюджет сім’ї того, хто звільняється. Людина працювала, мала дохід, часто це був єдиний реальний дохід сім’ї, котра десь отримувала кошти. Бо не картоплину, гриба, а якісь кошти принесе в кінці місяця. Це реальний бюджет сім’ї. Зараз багато працюючих, у тому числі, і в лісгоспах. Друга ситуація, це всіляка соціальна складова. Є лісгоспні пенсіонери та інші категорії, котрим би держпідприємство надавало допомогу. Кому дровами, кому транспортом. Цього не стане і це вдарить по багатьох родинах.
Це при економічно слабкому підприємстві так само відпаде. Як і податкові надходження. Якщо зараз забрати 4-4,5 лісгоспівських мільйони, це окрім Державного бюджету, які приходили у місцевий бюджет, не так легко буде їх десь знайти для громади. Ось приходить котрийсь конкретний чоловік чи група людей і просять: «Зробіть нам дорогу, вуличне освітлення, поставте меблі у школу, десь утепліть, купіть котла, зробіть те й інше, проведіть інтернет...» – зітхає. – У нас зараз назріває проблема у медичній галузі. У селах, де менше 750 людей, нас вже просять, спонукають закривати ФАПи або утримувати за свій кошт. І звідкись треба брати ці кошти. У людини абстрактне поняття, що власть десь там щось робить... Ми повинні по собі побачити, наскільки ми стали більше платити податків – кожна фізична особа, чи настільки вже більше, щоб вимагати цих робіт. Я реально бачив надходження. Так ми збільшили надходження єдинщиків. Так ми збільшимо надходження від інших підприємців і зараз створюємо ще місця. Але це повільний маховик... Поки він ще розкрутиться... Різке зменшення реально працюючих підприємств вдарить дуже сильно по громаді. У нас були дуже серйозні кроки по впровадженню реформ, потім вони стали гальмуватися і гальмуватися... При цьому ми повинні щось бачити, а тут ще й державний бюджет не виконується. Тому у нас найбільша надія на свій місцевий бюджет, а якщо він буде кульгати, не так швидко ці шляхи відновлюються... Набагато швидше щось зламати, ніж його відновити. У деякій мірі, можливо я і консервативний у цьому плані, але я б не радив робити якихось радикальних змін... Я не проти змін, але не створивши чогось нового і не апробувавши його, не варто руйнувати старе. Такий дисбаланс важко відіб’ється і на економіці держави, і на бюджеті місцевих громад та конкретних наших співгромадян.
– Ви маєте 56 відсотків лісових земель...
– Така нетрадиційна територія дісталася нам у спадок від предків. У нас сільгоспугідь не так і багато. Ми так само з ними працюємо, але більшість земель – це лісові угіддя. Це накладається і на нашу міжнародну діяльність. Зараз беремо участь у пілотному українсько-німецькому агропроекті. Наші німецькі партнери відвідували нашу громаду позаторік, торік, ми були у Німеччині. Ми разом його започаткували... Розумієте, зараз проблеми клімату – дуже серйозна проблема для світу, Європи. Ці питання обговорювалися у Ріо-де-Женейро, торік була зустріч у Франції відносно кліматичних змін. І ми так само підняли це питання... Ми створили заповідні території, виключили їх з господарського обігу, обмеживши таким чином перехід ресурсів у свою громаду. Якщо наша громада долучається до вирішення світових екологічних проблем, створюючи заповідні території, консервуючи торфові родовища, відмовляючись собі на шкоду від їх розробки, обмежуючи себе, зменшуючи прихід фінансових ресурсів, але таким чином вирішуємо світову проблему, принаймні, допомагаємо у цьому, компенсуйте нам ці втрати за рахунок світових спецфондів. Вирішуючи глобальні проблеми, ми терпимо локальні збитки, то хай би світ, інтегруючись, так само допомагав цим територіям. Тож ми разом з німецьким агроінститутом, у нас був його директор з Північної Померанії, працівники посольства Німеччини, започаткували цей пілотний проект. У ньому попри Волині, Цуманської, Залісненської та Забродівської ОТГ, бере участь і Львівщина. Та ми єдині такі в Україні. Як він спрацює, побачимо у майбутньому.
– Якщо так станеться, що зміниться лісова, екологічна політика і люди, пов’язані з лісом, лишаться без роботи, чи зможете їх працевлаштувати? На ваш погляд, знайдуть вони себе на новому місці? Як громада буде діяти у цьому випадку?
– Звичайно, громаду це турбує. Ми думаємо і над таким сценарієм розвитку подій. Досвід подібних таких реформ попередніх років свідчить, що людям, які там працювали, особливо ж, коли їм по п’ятдесят і більше, досить важко щось змінювати і заново шукати себе в якійсь іншій сфері. Так, у кожного, і в цих працівників також є підсобне господарство, але, повірте, воно було як додаток. Десь вирощували картоплю, хтось здавав молоко, але при тому приносили у сім’ю по 10 тис. грн чи й більше. Якщо ці кошти з цих родин забрати, ви розумієте, що це таке? Тому не кожна людина зможе так переформуватися. Наша ОТГ зацікавлена, щоб виробництво збереглося, бо зруйнувати – це крок у нікуди. Як на мене, кращої моделі лісоведення, аніж була за часів Радянського Союзу, до речі, тепер вона діє у Туреччині, нема і не скоро з’явиться. І з лісу деревина забиралася. Над цим не потрібно було думати, все забирала держава. Зараз ми поробили великими підприємцями директорів чи лісничих, що не завжди виправдано. У будь якому разі, певна частина цих працівників так себе і не знайде у нових галузях. Втратить і держава. Хотілося б знати, що буде у тих ситуаціях, коли будуть зникати підприємства.
– Якби Президент України, очільник Уряду чи голова Верховної Ради запитали у Вас, що нам потрібно зробити, щоб допомогти вашій громаді, аби вона розвивалася, щоб Ви могли їм сказати, порадити, попросити?
– Ви повинні розуміти, що відповідей на ці питання просто не існує. Світ швидко змінюється. Вчора ми заздрили галопуючій економіці Китаю, а зараз через пандемію спинилося все виробництво... Є багато факторів, які від нас не залежать.. Я б хотів, щоб у будь-яких процесах децентралізації, у будь-яких реформах, що започатковуються, були зрозумілість, чітка передача при зміні керівництва, при зміні поколінь, при зміні цього ж напрямку. Якщо він схвалений державою, якщо він чіткий, нехай, якщо один міністр почав ці реформи, а тут прийшов інший, прийшов третій, десятий, щоб це не було підлаштовуванням під когось, а щоб цей міністерський, державний апарат, усі працювали над цією реформою, бо вона уже схвалена. Для цього у нас мала б бути чіткість. А в нас цієї чіткості не було. У нас зі зміною президентів були рухи то на Схід, то на Захід. Зараз теж не зрозуміло. Так само у будь-якій економіці, політиці, процесах децентралізації... У мене є побоювання, що будь-які реформи візьмуть і почнуть згортати. Знаєте, стабільність, хоч вона навіть на низькому рівні, це крок до успіху, крок до розвитку. А ці хитання, гойдалки – вони ні до чого доброго не приведуть...
– Чи багато журналістів цікавляться, як працюється голові, як розвивається ваше ОТГ?
– Якщо журналісти пропонують, я завжди готовий до співпраці. Приїжджали з «Вісника», інтернет-видань... Коли журналісти хочуть висвітлювати інформацію з життя, ми готові до співпраці.
– Ви зараз поїдете вітати Миколу Матчука. Чи багато років з ним працювали, наскільки дорожите його дружбою?
– Так. Працював з ним у Цуманському лісгоспі з 2001 року аж до його виходу на пенсію. Я вже й не пам’ятаю, коли Микола Андрійович пішов, але добрий десяток років ми були разом... Це дуже шанований лісівник.
– Дякую за цікаву розмову.
Сергій НАЗАРЧУК
