Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Олександр Гуч
Олександр Гуч

Футбол, Купала та соціальні проекти: сільський голова Дерно підсумував 5 років своєї роботи. ІНТЕРВ'Ю

16:00 15.05.2020
3373

П'ять років тому невелике село Дерно на Ківерцівщині отримало нового сільського голову. Олександр Гуч – «молодий і перспективний» енергійний керівник, який пройшов Революцію Гідності. Саме з такими людьми в Україні після Майдану пов’язували надії на позитивні зміни. Чи вдалося йому виправдати ці надії, Сашко не розповідає. Каже, що за час свого головування у громаді хотів просто повернути все те добро, яке він сам колись отримав від світу. А ще відродити футбольний клуб та привчити людей сортувати сміття.

Він так говорить про свою громаду, наче знайомий з кожним особисто. Розповідає про досягнення і непорозуміння, жартує.

У розмові для Район.Ківерці ми дізналися про те, як змінилося Дерно за час роботи Олександра. Про ініціативи, які вдалося реалізувати, а також про головні розчарування нашого співрозмовника.

Читайте також: У майстерні бондаря: як на Ківерцівщині з вісімдесятирічних дубів виготовляють барильця. ФОТО

Олександре, вас у громаді «помітили» після того, як ви створили місцеву футбольну команду. Це була доволі успішна ініціатива. Що з нею зараз?

– Цього року невідомо, чи вона буде. Перший рік існування, поки я займався командою, вона була. І була добра. Потім займалися ще двоє моїх сусідів. Наша команда була спочатку на четвертому місці в турнірній таблиці, далі вже другі місця займала. Першості в районі ми так жодного разу і не взяли в районі, але друге місце - теж добрий результат.

Останній рік, у зв'язку з тим, що люди масово їдуть на заробітки, грати нема кому. Ми вже збирали команду спільно з сусідньою сільською радою. Та цього року поки-що глухо. Зараз мав би розпочатися сезон, але, у зв'язку з пандемією, все поки стоїть на місці.

То як ви взагалі стали сільським головою?

– Як я до цього докотився? (сміється – авт.) Попередні 5 років був сільським депутатом. Хотів впливати позитивно на якісь зміни в селі. Але на другому році депутатства мені стало вже не дуже цікаво. Як з'ясувалося, це щось таке більше формальне, ніж справжнє. То я думав вже взагалі покинути цю роботу, чекав на завершення каденції.

А потім була Революція. Я отримав поранення, повернувся. Особливо не мав, чим зайнятися, тільки здоров'я своє лікував. Паралельно створив із сусідом футбольну команду, і займався її розвитком. Шукав на це гроші що в тогочасного голови, що в місцевих депутатів. Хотілося, щоб футбол жив в селі.

Отак все і починалось. Команду ми з сусідом «склепали», поїхали на район грати. Люди те бачили, тішились.

Граючи в футбол, догрались до сільського голови?

– Так, і тут вже йшла весна 2015 року. Люди почали до мене говорити, щоб балотувався на пост голови. Я довгий час віднікувався, казав, що не хочу.

Але потім сталась така цікава річ, як «Народний контроль». І Павло Данильчук (депутат Луцької міської ради від «Народного контролю» – авт.) почав агітувати мене йти в депутати від їх партії по своєму округу. Я написав заяву. А так, думаю, раз одну заяву написав, то можна вже і другу написати, на пост сільського голови. У зв'язку з реформою децентралізації, головування мало тривати 2015-2017 роки. Вирішив, що два роки життя на цю справу можу віддати. Бо після Революції Гідності під час лікування було вкладено в мене багато молитов, грошей, надії. Думаю, треба якось у простір, у Всесвіт це добро віддати.

І я написав заяву на пост сільського голови, розуміючи, що тут в мене шанси хороші. Дива не сталось, не пощастило, я виграв (жартує – авт.). Виграв з карколомним відривом від найближчої конкурентки (нас було всіх шестеро). У мене було 45% голосів десь.

І ви мали у 2017 році припинити свою каденцію, але все продовжилось.

– Реформа децентралізації показала, що воно не так все швидко робиться. Зараз вона теж триває. Попередньо, моя каденція до 25 жовтня, але ведеться мова, що у зв'язку з пандемією, можливо, вибори перенесуть на весну.

І як воно, бути сільським головою?

– Це цікавий досвід. Навіть в тому, що, людина, яка не працює в цій системі, не розуміє, як відбуваються певні процеси.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, минулої весни представники національного природного парку «Цуманська пуща» звернулися з проханням передати їм землю в постійне користування. Це ліси і заболочені ділянки. Велика площа на межі з селами Моравище та Городище за кілька кілометрів на північ від Дерно.

Вони написали листа і приїхали до нас на сесію. Розповіли, що ці ділянки потрібно відновлювати для того, щоб звір спокійно розводився, щоб були під охороною, і щоб там ніхто з браконьєрів не полював. Депутати сприйняли позитивно, погодились і все було добре. Тим більше, ми з керівництвом «Цуманської пущі» в добрих відносинах.

А от наші дернівські мисливці, як почули про ту ситуацію – зчинили галас. Мовляв, голова землю «розбазарює». Накрутили людей.

Відбулися збори громади. Знову приїхали представники «Цуманської пущі», намагалися цю інформацію людям пояснити. І були мисливці-браконьєри, які переконували, що це все брехня, ніяка земля національному парку не передбачена, а їм треба десь полювати.

І, з одного боку, люди часто говорять про те, що скоро звіра в лісі не буде, все знищують браконьєри. А з другого – живий приклад, коли з пропозицією звернувся національний парк, який якраз пропонує рішення. І це все одно була б територія сільської ради Дерно, тільки як частина національного парку. Але люди не хотіли навіть чути про те, щоб там керував хтось інший. Хоча, до того в ті краї, крім мисливців, майже ніхто і не ходив, бо там корчі. Але оці два фактори: що землю хочуть забрати і що сільський голова її хоче віддати, зіграли своє. Ніхто не хотів слухати, що за тим стоїть. Ініціативу зарубали на корені: мисливці далі там полюють, відстрілюють звіра, який ще лишився, зате громада «відстояла» свої землі.

І розмови з громадою нічого не дали?

– Там вже аргументи які хочеш були. Один чоловік казав, що то колиска туризму села Дерно. Хоча це абсурд, бо то болота і корчі. Ще говорили, що ці землі можна розподілити, і людям роздати, а ми хочемо віддати просто в нацпарк. Але ж, є паї, що можуть дати врожай, а є болота, лози й корчі. Різниця наче очевидна, але, як виявилось, ні.

Що ще ви хотіли змінити і змінювали в селі?

– Одна з яскравих проблем Дерно, і в принципі всієї України, це сміття. Яке люди викидають всюди і регулярно. Ще тоді, у 2015 році, як став головою, відразу таку річ придумав: у всіх магазинах, у школах, амбулаторії, пошті - скрізь поставили п'ятилітрові пластикові банки для батарейок. Щоб люди скидали батарейки туди, а я їх потім вивозив гарненько в Луцьк. Тому що батарейка для природи – то велике зло. І так воно до сьогодні працює.

Впроваджували сортування?

–​​​​​​​ Так. Ще ми встановили жовті смітники для пластику та для скла. Їх було п’ять спочатку. Поставив один підприємець. Смітники належать йому, і він з них забирає пластик і скло. Зараз вже їх чотири. І навіть тут не без курйозів. Тому що, хоча на них і є таблички з написами, і читати вміють всі, але туди кидали, що хочеш. Там є і одяг старий, і банки, і лампочки, і дохлі качки…

Намагались говорити про це з громадою?

– Людей дуже важко всіх зібрати разом, хіба через якийсь скандал. Тому лекцій не проводили. Але в фейсбуці є спільнота «Дерно», то туди і писав, і питав, і пояснював.

Читайте також: Керамельниця з Ківерців: репортаж з майстерні на горищі

А в селі часом збираються якісь ініціативні групи?

– В жовтні до мене звернулися пластуни, щоб зробити закриття пластового сезону для малих, для «пташенят»​​​​​​​. Питали, чи є де в Дерно таке провести. І, звичайно, є: в нас і ліс, і ставок, допоможу з організацією, без проблем. Але натомість попросив їх допомогти поприбирати узлісся. Привіз мішки, рукавиці, і ми разом те все прибрали. Написав тоді ще пост в групу «Дерно», і почали деякі місцеві нарікати, що чому на такі ініціативи не гукається школа або ще хтось. А я нагадав, як гукав весною всіх прибирати вздовж траси, і ніхто не прийшов. То про що говорити?

Можливо, людям треба дати час?

– Я цим перейматись почав, як був вже студентом. В нас був предмет «Екологія. Право.Людина», щось таке. Тому не дивуюсь, що місцевим, зокрема, школярам, не дуже цікаво. Хоча засади треба давати саме звідти і вже. Показувати, як може бути, як бути не повинно.

От наприклад, у нас є сміттєзвалище. Документів на нього поки немає, але є місце, яке виділене, зареєстроване в кадастровій карті, є акт на ту земельну ділянку, що це сміттєзвалище.По дорозі туди поклали трубу в канаву для легкого переїзду. Це колишній колгоспний кар'єр. Розчистили, порівняли, вирізали лози, щоб було зручно. Але дехто все одно не доїжджає і скидає мотлох навколо. Дивишся на ці речі – і сумно якось стає.

Але є, звичайно, і люди, які самі пропонують щось зробити. Це допомагає.

Що ще вдалося реалізувати за роки роботи?

– Та багато, але то самореклама (сміється – авт.). Ну, наприклад, був колись ще хороший проект з обласною радою: біля амбулаторії бруківку поклали, пандуса зробили, загородили, вимостили навколо свердловини, забори поставили, благоустрій.

Влітку ми в Дерно проводимо Свято Купала з максимальною автентичністю. Нам допомагає етнограф Віктор Давидюк із Луцька, сивий вже дядько. Досліджував елементи поліського Купала. Ми брали в нього рекомендації. Зі мною цим займалась Олена Котлюк, дівчина з Ічні, яка певний час вчилася в Луцьку. Ми вже два рази робили це свято: велика ватра, вхід у вишиванках, без алкоголю.


Цього року плануєте?

– Та зараз цей карантин, тому не знаю. Ми кілька років поспіль і щедрували з місцевою молоддю, і Маланку водили селом, і Андріївські вечорниці з ними проводили в школі. Директорка ще тоді жартувала, що педагогів-організаторів є два, а сільський голова в школі проводить захід. Зараз багато повиростали вже з тієї активної молоді.

– На сторонній погляд, багато змінюється і відкривається в Дерно: відділення «Нової пошти», супермаркет...

– … аптеку відкрили. То все в 2019, всі три об'єкти. Такі речі надихають і підтримують.

А є якісь плани на 2020 рік?

–​​​​​​​ Були колосальні плани. Утеплення дернівської школи, ще в лютому погодили. Там близько 6 мільйонів гривень треба. У швидких темпах домовились про проект робіт, заручились підтримкою обласної ради. На початку березня мали подати проект, щоб у Києві його розглянули і затвердили . Але ввели карантин – і все тепер на паузі.

Але на паузі це ж іще не скасовано?

– У зв'язку з пандемією пішов перерозподіл грошей. Тому не знаю.

То одне. Друге – мали за обласний кошт освітити в Дерно вулицю і зробити спортивний майданчик, дорогу на 300 тисяч мали полатати. І це все було в березні задекларовано, а потім, у зв'язку з карантином на позачерговій сесії в області ці гроші перерозподілили. І невідомо, чи вони повернуться. У червні знатимемо.

Ще дорогу на Олику маємо зробити: зараз на експертизі проект. Дорога, тротуари і освітлення. І хотілось би біля школи парковку передбачити, в рамках проекту, десь там з'їзди полатати. Максимально хочеться за державні кошти зробити в тому селі роботи. Бо бюджет села сам не витягне.

Читайте також: «Колеги закрили мене в кімнаті, і казали, що це неможливо»: ківерчанка пішки прийшла зі Львова додому. ІНТЕРВ'Ю

І коронавірус вніс свої корективи.

– Колосальні. Але побутове життя в Дерно змінилося не особливо. Бачите, село є село, тут немає великого скупчення людей. Так, в центр люди їдуть, вдягають маски, оце і відмінність. Богослужіння на Великдень проходило в напівзакритому режимі: люди приходили святити паски, але вони на вулиці збиралися там певним ранжиром, по два метри між людьми. Були ті, хто це контролював, намагався контролювати. Та і так, люди розуміють. Магазини працюють, але з дотриманням норм. Все, як працювало, так і працює. Регулярно нагадуємо про обмеження, але всі і так знають.

Розкажіть трохи про людей із Дерна.

– Люди різні. У школі є вчитель географії, але одночасно й етнограф. Він видав колись збірку про села Ківерцівщини. Там і про Дерно теж немало є. Про ті поселення, колонії, яких не стало в період Другої Світової війни. І хати, які не збереглися.

Тут є дуже багато людей цікавих. Наприклад, дядько Василь робить круті печі, гастролює з тим Україною. Була ще бабуся Марія, багато про історію та звичаї могла розповісти. Шкода, вже померла. Я колись брав у неї зошити з піснями, хотів надрукувати, але з того нічого не вийшло. Відкладав, відкладав, і вона їх назад попросила. Переписав може дві. І то, в неї такий почерк, що я додумував. Так фольклор і народжується, мабуть. Так, десь так.

І ви вже п’ять років голова в цьому селі, хоча погоджувались на два. Подобається? Не розчаровані?

–​​​​​​​ Буває дуже неприємно. Коли щось робиш, а тобі вказують, що ти чогось іншого не зробив. Одну вулицю, наприклад, освітив, з іншої нарікають, чого їм того не зробили, чим вони гірші. Проте, більшою мірою, люди в селі хороші, з ними є, про що говорити і в яких є розуміння. І які чують. Подають конструктивні ідеї, або увагу акцентують на тому, що я випустив з уваги. Є з ким спілкуватися, є в кого вчитися. Тому я досі цим займаюсь. А там далі видно буде.

Читайте також: Об’єднана громада з лісовим серцем

Розмовляла Катерина РУБАН

Фото – із особистого архіву Олександра ГУЧА

Коментарі

гуч

20:55 12.06.2020

5 марно втрачених років для Дерно

24 жовтня
Сьогодні
Вчора
22.10.2020
21.10.2020
20.10.2020
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю