Осколки розтрощили хребет: воїн з Ківерців 14 місяців лікується у Німеччині після важкого поранення
-
-
>
-
>
-
>
25592
Військовий Андрій Лавренчук родом із Ківерців. Воїн брав участь в антитерористичній операції у 2020 році, а після повномасштабного вторгнення росіян у перші ж дні пішов на фронт.
У боях під Житомиром захисник отримав важке поранення. Зараз він перебуває на реабілітації в Німеччині. Та проживає поблизу німецького міста Нойруппін.
«У мене було мінно-вибухове поранення з проникаючим. Загалом, по нас щось прилетіло: чи снаряд, чи дрон, чи ще щось. Ніхто нічого не чув. Ми з хлопцями якраз сиділи, спілкувалися. І, зазвичай, звук прильоту ти чуєш, а це не було нічого, просто вибух і все», – згадує Андрій Лавренчук.
Осколки пошкодили спину військового, а один великий – розбив хребет.
«Між лопатками у мене такий величезний шрам. Мені розбило повністю п'ять хребців. Ну, і ще декілька ран було по тілу. Один осколок пошкодив нирку, був забій легень. Зараз я паралізований від грудей і вниз, не відчуваю зовсім нічого. Правда, останнім часом став трішки більше відчувати спину. Але краще б я й того не відчував, зараз постійно знаходжуся на знеболюючих, бо без них вкрай важко», – ділиться військовий.
З чого все почалося
«Я звільнився з контрактної служби майже перед початком повномасштабного вторгнення росіян – наприкінці листопада 2021 року. Три місяці погуляв, а потім вночі прокинувся від того, що летіли ракети на Луцьк. Коли стався перший вибух, подумав, що ні, у нас на Волині не може бути подібного. Коли ж стався другий вибух, я вже зрозумів, що щось почалося, але все-таки була надія, що ні. А після третього – вже сумнівів не було. Я сидів і чекав ранку. Брат читав новини, якраз виступав президент і сказав, що оголошує воєнний стан. А я сказав мамі, щоб вона діставала форму – мені треба йти», – розповідає Андрій Лавренчук.
У перший день Андрій не потрапив до територіального центру, адже там було дуже багато людей. А другого дня возив гуманітарну допомогу іншим воїнам.
«На другий день я завозив гуманітарку хлопцям. В мене були залишки моєї старої форми, я розумів що зараз її не буде вистачати», – продовжує Андрій.
Та оскільки військових із досвідом відправляли на фронт без черги, вже на четвертий день війни він все-таки потрапив у 14 бригаду.
Після поранення рідні та близькі воїна допомагали шукати можливості для реабілітації. Загалом же після трагедії Андрій перебував у одному із районних госпіталів на Житомирщині. Там йому надали першу допомогу і за кілька годин доставили у Житомирську обласну лікарню, де він й пробув півтора місяця.
Перші тижні – у реанімації, потім – у нейровідділенні. Згодом чоловіка перевезли в Луцький військовий госпіталь.
«Я запитав, чи є можливість перевести мене в Луцький військовий госпіталь, адже це все-таки ближче додому. Потім я знаходився близько півтора місяця у Луцькому шпиталі, мене хотіли й списати там, а я сказав: «Ні, панове, поки ви мене нормально не підлікуєте, я списуватись не буду», – пригадує воїн.
В Луцьку воїн переніс іще одну операцію – зі спини видалили залишки осколків. Приблизно в той самий час до Андрія й зателефонували із Міністерства охорони здоров'я і запропонували проходити реабілітацію за кордоном.
Про лікування та реабілітацію в Німеччині
Після дзвінків із Міністерства та підписання документів Андрія Лавренчука відправили на лікування в Німеччину.
Воїн зазначив, що надзвичайно складно було зрозуміти, як має все відбуватися. Адже інформації було вкрай мало. Зараз за сприяння місцевих волонтерів питання поінформованості військових вирішують.
Окрім андрія у Німеччині чимало інших українських військових і вони всі гуртуються.
«В Німеччині, коли ми потрапили сюди, спершу інформації не було ніякої. З нами майже ніхто не спілкувався», – пригадує військовий.
Спочатку воїн перебував в одному із відділень клініки «Шаріте», там його протягом двох тижнів двічі оперували.
«Мені вставили великі пластини в хребет, щоб я міг сидіти. Десь після півтора місяця перебування у клініці мене відправили в іншу, на реабілітацію», – розповідає воїн.
Спочатку воїни спілкувалися з лікарями через гугл-перекладача, а вже перед операцією приходив перекладач. Наприклад, коли готувалися до операції й треба було обговорити всі деталі та дати згоду на втручання.
Далі була реабілітація. З військовими займалися фізіотерапевти, проводили електротерапію, робили масажі.
«Потім нас перевели в інший корпус.Там теж проводили масажі, фізіотерапію, але користі з них було небагато. Адже за виділених пів години на заняття ти не встигаєш нічого якісно зробити», – продовжує Андрій.
У цій реабілітаційній клініці він перебував більше ніж пів року. Проте, на цьому лікування не завершилося. Має бути іще одна операція, а згодом курс реабілітації. Тож, поки воїн квартирує, але весь час після виписки знаходиться під наглядом лікаря. І майже кожного дня проходить терапію, фізіотерапію та масажі.
Людина, яка опікується його здоров'ям – на кшталт нашого сімейного лікаря.
«Тобто ми до нього звертаємося і кажемо, куди нам треба. Він виписує рецепт, далі ми їдемо.Там лікарі нас оглядають, виписують знову ж таки рецепт, ми їдемо до цього лікаря», – пояснює Андрій.
Загалом, Андрій Лавренчук означив дві основні проблеми, з якими стикалися наші військові: перше – нерозуміння того, що відбувається; друге – проблеми із підготовкою документів.
«Для того, аби нами почали займатися, ми маємо отримати статус внутрішньо чи зовнішньо переміщеної особи. Я поговорив з лікарями й кажу, що ми не можемо отримати цей статус, адже ми військові. Якщо ж ми оформимося тут як біженці, то у війську вважатимемося дезертирами. Проте зараз ці проблеми вже вирішили – у документи внесли коригування на вищому рівні», – розповідає Андрій.
Також військові домагаються, аби після виписки кожному із них видавали довідку про те, де вони перебували та який курс лікування проходили.
«В мене просто величезна папка документів, які треба постійно перекладати. І щоб того не робити, зараз спробують організувати все так, аби нам видавали один документ, де буде вказуватися весь курс нашого лікування», – розказує військовий.
Адже це максимально спростить роботу із лікарями у військовій частині вже в Україні.
Зараз воїн регулярно відвідує лікарів, проходить терапію, масажі, фізичну підготовку та розтяжки.
«Вони намагаються рухати моє тіло, не давати йому остаточно заржавіти. Вчать жити на інвалідному візку. Зараз я готуюся до іще одної операції. Вона має бути десь, орієнтовно, за місяці три-чотири, аби дістали цей весь метал з мене. Тоді, я думаю, відновлення і я повернуся в Україну, бо дуже скучив», – ділиться військовий.
Хто і як допомагає
Активно допомагають та підтримують військових волонтери: об єднання жінок з Берліна, а також наш герой зі своєю дівчиною Мадлен. Вони й становлять кістяк організації, яка займається підтримкою воїнів.
У Берліні кохана Андрія також організувала склад допомоги. Саме сюди приїжджають волонтери із ківерцівської організації «Станція Добра».
«У моєї дівчини є склад в Берліні, де ми також збираємо допомогу. Туди приїжджають наші люди із «Станції Добра» або інші волонтери. Ми регулярно туди відправляємо речі та медикаменти», – розповідає Андрій Лавренчук.
Українці в Німеччині створили неофіційну волонтерську групу. Є серед добровольців й люди, які живуть тут по 20 років. Вони розуміють, як влаштована система у країні й допомагають військовим з нею працювати.
Також Андрій Лавренчук пригадує німецьку волонтерську організацію «He.Ma.project». Її представники збирають гуманітарну допомогу у Німеччині й привозять в Україну. Другом та активним помічником у підтримці українських військових є працівниця «He.Ma.project» – Сильвія Кляйн.
А ще наші військові підтримують побратимів аукціонами. Наприклад зовсім недавно на концерті гурту «Без Обмежень» вони організували спонтанні торги. Лотом став собачий бронежилет, який Андрію прислали побратими. Його продали орієнтовно за 3500 євро. Організатором виступу був давній друг Мадлен - коханої Андрія. Він й дав дозвіл на проведення акції.
«Він мав дістатися комусь одному, але люди просто скинулися грошима на допомогу воїнам, і ми закупили амуніцію. Бронежилет ми продали десь за 3500 євро. На 1500 з яких купили хлопцям спорядження. А на решту, коли підірвали каховську ГЕС, ми закупили дитяче харчування. Якраз наша «Станція Добра» мала їхати в ту сторону. Також віддали своїх два автомобілі воїнам. Стараємось теж не сидіти на місці, щось робити для наближення перемоги. Часто їздимо до хлопців у госпіталях, розповідаємо допомагаємо з документами», – ділиться військовий.
Також, він зазначив, що матеріальним забезпеченням для людей з обмеженими можливостями активно займаються німці.
«З приводу матеріального забезпечення для інвалідів хочу сказати, що тут досить серйозно взялися німці. З нашого Міністерства охорони здоров'я до мене дзвонили два чи три рази. А в Німеччині я перебуваю 14 місяців, це з червня минулого року. Перший раз дзвонили з питаннями «Як ваше здоров'я?», «Коли ви повернетеся в Україну?». Якраз це було після операції в «Шаріте», то я й казав, що ще рухатися не можу, а ви вже про повернення говорите. Потім я до них телефонував, адже треба було частину документів, яких вони не зробили», – продовжує Андрій.
Не дивлячись на всі перипетії у житті, воїн підтримує побратимів, які вже знаходяться на лікуванні у Німеччині. Також він наголосив, що має намір підтримувати й інших воїнів, що збираються лікуватися у цій країні.
Контакти: Instagram: svobodowww (Андрій Свободов)
Коментарі