«Я знаю, як змінити життя в Ківерцівській ОТГ. Так, як ми зробили це в Тростянці», – Олександр Ковальчук
-
-
>
-
>
-
>
12905
Він, не приховуючи, каже, що коли йшов на вибори Тростянецького сільського голови, то багато людей просто сміялися за спиною. «Всі тоді звикли, що сільський голова – то дядько на пенсії...». Але він пішов.
Олександрові Ковальчуку було тоді тільки 32 роки. Виграв вибори раз. Виграв вибори вдруге. І коли люди бачили ці 84 відсотки, зібрані у селах його ОТГ знову, то сміялися з іншого приводу. Казали: «в тебе голосів, як в Лукашенка чи Путіна». То жарти, звичайно. Але це за Ковальчука «голосували» конкретні проекти, які запрацювали у селах громади.
Усе почалося зі світлофора на тростянецькому перехресті (на любешівській трасі). Власне, його зелене світло і виявилося фартовим. Тростянецьку громаду сьогодні важко впізнати тим, хто бачив її років 7 тому. Не так давно до неї приєдналися ще три сільради, з маленькими селами, і, здавалося, це буде тягар, який потягне «Тростянець-сіті» вниз. А ні. Як? Як Олександрові Ковальчуку це вдається? І чому він впевнений, що класні зміни чекають і нинішню Ківерцівську ОТГ, яка після виборів стане з Тростянецькою однією громадою, якщо він буде головою цієї громади?
Зустрічаємося із Олександром Ковальчуком, коли він у статусі кандидата на посаду голови Ківерцівської ОТГ. Не секрет, що йому «в кулуарах» волинської влади давно пошепки час від часу пророчать різні впливові посади. Але він йде на вибори. Самовисуванцем. Маючи за плечима не конкретні політичні стяги, а найперше – конкретний досвід успішних змін в громаді, яку очолює з 2015-го. І не згрішу, коли скажу: це буде сильний конкурент діючому керівнику, мерові, який вже тривалий час займає перше крісло у Ківерцях. Тому Ківерцівську ОТГ чекає цікава боротьба. Хотілося б, щоби це була боротьба справ та проектів.
Про це й говоримо в інтерв’ю.
«Я прийшов у 32 роки... Коли жив стереотип, що сільський голова – то такий дід»
– Ви свого часу ризикнули, пішли на вибори в просте село на Ківерцівщині. Це зараз ОТГ – то круто, а раніше – село селом. Чому – ризикнули? Які амбіції спонукали?
– Склалося так, що мій попередник на цій посаді став головою райдержадміністрації, і громаді треба був новий голова. Знаючи це, я захотів спробувати змінити своє село.
Служив у прикордонних військах. Потім займався іншими своїми справами. І хоча на момент обрання не жив у Тростянці, та вважав і вважаю це село рідним, тому що звідси мій дід, моя мама тут живе, я тут ходив у садочок, в школу, тут ставав на ноги. То моя земля. Я побачив, що можу її змінити. Оце всі «амбіції», як ви кажете.
Тростянець має багату історію. Тут колись була польська гміна. Тут – стародавній храм... І село було в такому стані, якого не заслуговувало ну ніяк. А мені просто подобається щось змінювати. Маю багато знайомих, впливових людей, які підказували і допомагали. Ми в нашому селі переробили вже фактично все, окрім шкільного інтернату, це приміщення – на черзі, гроші вже виділені.
Так, ще жили стереотипи, що сільський голова – то такий дядько пенсійного віку, який десь колись кимось працював, а потім прийшов в сільраду, щоб сидіти і нічого не робити.
Я прийшов у 32 роки. Був одним із наймолодших в області. Було важко перелаштуватися на роботу з бюджетом, депутатами, але. Зібрав колектив. Нікого не звільняв. Розказав, як ми будемо працювати разом. І в нас все вийшло. Ми запустили наш локомотив, нашу Тростянецьку сільську раду, підприємці побачили, що ми дійсно щось робимо, а не просто тут відсиджуємося, почали йти назустріч. Вісім місяців ми почекали, поки наповнився бюджет – і робота пішла.
– Я бачила Тростянець років 10 тому: сільрада стояла в хащах. При дорозі торгували вишнями, і «риночками» там не пахнуло. Зупинок теж не пригадую. З чого почали?
– Почали з дрібниць. Місця на риночку над дорогою, де постійно торгують городиною. Світлофор. Щоб його встановити довелося чимало порогів у столиці оббити, але він таки працює.
Ви ж знаєте, що тут ще не так давно не було жодного смітника, жодної зупинки, жодного паркана нормального на кладовищі – нічого. Не хочу нікого ображати, але біля сільської ради справді були нетрі. Будинок культури, пам’ятник, школа, садок – все потребувало оновлення.
Я прийшов на посаду з позицією: починаємо наводити порядок з цвинтарів. Це особливі місця. Місця, до яких з’їжджаються родини, навіть ті, що живуть далеко за межами села. Часто саме за тим, як виглядають кладовища, судять про громаду загалом. І в Тростянці, і у всіх селах, які до нас приєдналися, ми впорядковували цвинтарі. Косили, прибирали, ставили нові паркани, робили доріжки...
Другий пункт принциповий – облаштування обелісків. Я хочу ходити селом, територією громади так, щоб мені не було соромно. Кожному ж не вгодиш, але той, хто бачить, скільки ми зробили своїми силами, це цінує. Ми стараємося залучати до робіт місцевих людей. Щоб не просто освоювати гроші, а щоб ці гроші тут і осідали.
У великих селах ми встановили більші дитячі майданчики, в менших – менші. Але для діток, які живуть там або туди приїжджають, - то був подарунок. Вони не звикли, що можуть мати такі речі у своєму селі. Максимум, що вони мали, то якесь футбольне поле. Бачити їхні радісні очі – то теж наша велика перемога.
Людям цікаво, щоб можна було скрізь доїхати, скрізь дійти. Щоб ходила маршрутка до кожного села. Щоб ці села не були відрізані від світу. Тростянецька сільська рада – взагалі чи не єдина, де кожне село має пряму маршрутку до Луцька. Їздить Луцьк-Хопнів, Луцьк – Острів, Луцьк-Тростянець. Тобто курсують не тільки прохідні автобуси.
«Зараз у Тростянці будується унікальний об’єкт. Масштаби вражають»
– Спитаю просто: де ви берете гроші? Бо сьогодні навіть ваші колеги з інших ОТГ нарікають, що держава перекинула дуже багато на плечі громад, і податків вже на все не вистачає?
– Джерел багато насправді. Є підприємці, які колись в певні моменти понакуплювали собі приміщень чи набрали землі в оренду, а зараз ховаються, щоб не платити за це. І з власністю розпрощатися не хочуть, і платити – ні. З такими ведемо переговори. Десь вони проходять успішно, десь – тривають суди. Але рухаємося, я переконаний, в правильному руслі.
Завдяки немалим зусиллям ми нещодавно отримали 2,5 тисячі гектарів землі від держави. Громаді передали всі землі, які були за межами ради, в комунальну власність. Це ресурс.
Коли земля стала наша, ми підняли орендну ставку з 3-х відсотків до 8-ми (бо та була надзвичайно мала). Ми поспілкувалися з підприємцями – і ті сплачують кошти без проблем. На нашій території працюють такі потужні підприємства, як «Волинь-зерно-продукт» (ТМ «Вілія»), «Володимир-Волинська птахофабрика», ТОВ «Баффало», вони сплачують найбільші платежі за землю.
Звичайно що, в нас знаходиться фермерське господарство «Поляна», яке всі знають за торговою маркою «Тростянецькі ковбаси». Крім того, що вони наповнюють бюджет, постійно щось будують, у щось інвестують, ми маємо хорошу співпрацю.
Зараз, наприклад, у Тростянці будується унікальний об’єкт – великий стадіон з біговими доріжками, тенісним кортом, роздягальнями та душовими – всією необхідною інфраструктурою. Масштаби вражають кожного, хто це бачить. Сергій Мосійчук, наш земляк і засновник ФГ «Поляна», втілює цю ідею, це його мрія. Сільська рада – підтримує цей проект і подібним у нас – тільки зелене світло.
Нам недавно передали території сокиричівської школи міліції, яку розформували. Це інвестиційно дуже привабливі площі. Там зареєстровано багато підприємців, які раніше платили в районний бюджет, а тепер помаленьку перереєстровуються до нас. Чимало земель продається з аукціону, за великими цінами. Ці аукціони проводить Держгеокадастр. Ми близько від міста, є доїзд, є дороги, є де брати воду, місця стоянок для автомобілів. Тому ця територія приваблива для інвесторів.
Звичайно, що за цих 1,5 року ми не встигли зробити все так, як би хотілося. Але є багато зробленого. Нема на території жодної сфери, якій ми не приділили увагу. Основні видатки – то освіта. Тим паче, що вона в нас сьогодні розпорошена. Але для того, щоб реорганізовувати школи і всі освітні проекти, треба підготуватися – і довести опорні заклади до ідеального стану, над цим ми постійно працюємо.
До речі, у нас інтернет є фактично у всіх селах. Це теж для нас велика перемога. Це ж не так, як у місті. Тут провайдери приходять і кажуть, що для 40 людей нічого проводити не будуть. Але шляхом певних перемовин вдається це ламати. До Нового року з інтернетом будуть ще ті два села ОТГ, де цього нема. Це плюс. Ми добре зрозуміли переваги навіть тоді, коли було дистанційне навчання у школярів.
Всі школи до 1 вересня приведені у нормальний робочий стан. Закуплено все необхідне. Мали чимало грантових проектів, які починали ще до мене, а ми вже успішно їх завершували.
Існує хибна думка про те, що громада в Тростянецькій ОТГ живе коштом тільки одного з місцевих підприємств, бо воно потужне і його всі знають. Так, воно є потужним платником. Але не єдиним.
Ми зуміли налагодити роботу з багатьма підприємствами, вони платять в бюджет і за ці кошти ми змінюємо життя в громаді. Основний гаманець добробуту, образно кажучи, це Тростянець. Тут центр, тут б’ється серце громади.
«Скоро це буде зовсім інше Озеро»
– Років два тому до Тростянецької ОТГ приєднали три сільські ради Озерську, Омельненську та Завітненську. Чи зраділи ви цьому рішенню? І чи відчули в цих селах толк від приєднання?
– Приєдналися ці села до нас два роки тому, коли сталося об’єднання громад. Чисельність населення велика і велика територія села Озеро. Але для прикладу, так склалося, що в тому ж Озері фактично нема підприємств. Оскільки вони не мали чим наповнити бюджет, то після об’єднання ми зосередили роботу над розвитком цих територій.
Вдалося зробити чимало: починаючи від облаштування білощебеневих доріг на прилеглих вулицях в Озері та Гайовому. Провели освітлення на всіх вулицях. Заасфальтували одну з центральних доріг в Озері. За добу привели в порядок і виклали бруківку біля пам’ятника воїнам Другої світової. До 4.50 ранку там трудилися, щоб встигнути до 10-ї, коли мала бути панахида. Облаштували дитячий майданчик.
Чимало коштів ми інвестували у школу села Озеро, і не просто так, а тому, що цей заклад має стати опорним і повинен відповідати всім вимогам. У школі замінили вікна, це обійшлося у більше ніж 200 тисяч. Ми просили ці кошти з обласного чи державного бюджету, на жаль – не отримали і мусили виділяти з бюджету ОТГ. Цей заклад змінюється на очах.
Я впевнено можу казати, що в Озері ми маємо команду людей, з якими приємно разом змінювати село. Зовсім скоро то буде інше Озеро, ніж те, до якого ви звикли.
Ну, і власне саме озеро, у селі є природня водойма, відпочивати до якої влітку приїздить дуже багато людей. Ми впорядкували берег, чистимо озеро, є людина, яка постійно дбає про порядок там, збудували роздягальні та деяку інфраструктуру. Хочемо, щоби туди їздили люди, хочемо мати з того якийсь певний зиск, щоб розвинути туризм
Щодо підприємств... Зараз в Озері працює асфальтно-бетонний завод (мабуть, знаєте, це була історія, яка зчинила багато галасу). Але я хочу сказати, що він поки не спричиняє якихось труднощів для людей. Навпаки – там працюють місцеві жителі, завод зареєструвався в нас, податки йтимуть нам. Підприємство знаходиться за 1,5 кілометра від села . Всім екологічним вимогам відповідає. Тому працює на громаду.
– Тобто фактично виходить, що ці два села на себе ще не заробляють, але вже громада у них інвестувала? Всі депутати з цим погодилися?
Так, ви праві, ми інвестували туди немалі гроші. Важливо, що ми там нічого не закрили і нічого не скоротили. Особисто для мене як для керівника ОТГ, людський ресурс – то щось дуже цінне. Люди в громаді повинні бути на робочих місцях, вони мають заробляти на свій добробут. Я не прихильник скорочень, обмежень та подібних реформ. Ми два роки попрацювали на наповнення бюджету з різних джерел. Це для мене був пріоритет. І це все для того, щоб мати змогу спокійно платити працівникам садочків, бібліотекарям та іншим.
Сільське населення відрізняється від міського. Їм важливо мати бібліотеку, ФАП, щоб було куди вийти, з ким поспілкуватися... У селах наших є бібліотеки, ми постійно їх наповнюємо книгами, люди мають можливість прийти, взяти книгу і почитати.
Повернуся до вашого попереднього запитання... До нас приєдналася і Завітненська сільська рада. Це два невеликі села Човниця та Завітне. Села були в плачевній ситуації. З бюджетом в 380 тисяч, тоді коли їм на зарплату треба було 800. Здавалося: як? Як ми те все потягнемо? Ми інвестували туди великі суми. Коштом місцевого бюджету замінили підлогу в спортзалі школи, провели у школу інтернет, зробили поточний ремонт дороги, встановили огорожі біля садочка, ФАПу та хреста-фігури. А державну субвенцію спрямували на освітлення та дитячий майданчик. Цього тижня там дороблять білощебеневу дорогу на аварійній ділянці.
В Омельненській сільраді теж впорядкувало чимало об’єктів: тепер там є нова огорожа в садочку, замінені вікна в шкільному спортзалі, відремонтували освітлення вулиць, купили телевізор у перший клас сільської школи, провели туди інтернет. За державні гроші проведено вуличне освітлення, встановлено дитячий майданчик. У процесі – капітальний ремонт центральної вулиці, здійснюється він на умовах співфінансування: мільйон гривень державної субвенції і майже стільки ж (700 тисяч) з того ж таки місцевого бюджету.
Ми зробили все, щоб люди відчували, що вони можуть ще жити у віддалених селах. Бо коли я вперше приїхав у села Завітне та Човниця, наприклад (це було перед виборами), то мешканці вже настільки були зневірені, що щось взагалі може змінитися, що в мене опускалися руки. Вони приїжджали до нас у Тростянець і казали: «Та у вас тут Європа». Досі кажуть на селян з Тростянця «міщани».
На певному етапі нам доводилося переконувати депутатів виділяти кошти на маленькі села, які не приносять надходжень в бюджет. Так, одні заробляють, інші - витрачають. Так, можна було тут зробити більше. Але там теж наші люди, вони гідні жити краще, ми їх маємо чути. І депутати це розуміли, гроші виділяли. Як би ми дивилися в очі тим людям інакше?
«Вони йдуть не до мене, а до себе додому»
– Вас не дратує те, що іноді люди звертаються з проблемами, не розуміючи, що не ви їх вирішуєте. Як ви тоді дієте?
– Я живу в місті Ківерці вже більше 10-ти років, бачу і знаю, що люди в місті більше надіються самі на себе. А в селі – звикли, образно кажучи, піти в колгосп і все попросити. Чи в сільраду. Їм дуже важко налаштуватися на іншу систему. Вони все одно йдуть сюди. Але ми на те влада. Ми тут сидимо на їхні гроші і повинні їх чути. Навіть коли вони йдуть з дрібним проханнями, як порізати дрова чи привезти щось.
Я сприймаю це так, як маю сприймати. Ці люди мене обрали. Я повинен їм допомагати. Коли я піду в бізнес, на власний проект, тоді я говоритиму з ними інакше. А так вони йдуть не до мене, а до себе додому, бо я отримую зарплату з їхніх податків.
– Що фінансується в громаді з державного бюджету?
– З державного бюджету нам приходить субвенція на зарплати вчителів (це «гола» зарплата) і на медицину. Все. Більше жодних державних програм. Цього року – зовсім. Торік за рахунок державного бюджету ми змогли залучити кошти на перекриття будинку культури в Тростянці завдяки народному депутату від нашого округу. Звичайно, ми виділяли на цей об’єкт і свої кошти на умовах співфінансування. Більше – жодних. Цьогоріч мали виділити кошти з обласного бюджету (на вікна в школу села Озеро), але через коронавірус ці плани не виконали, ми встановили вікна коштом місцевого бюджету і закрили ці питання, щоб діти вчилися в хороших умовах та в стінах, які бережуть тепло.
Наразі бюджет громади більше 40 мільйонів. Але він постійно наповнюється. Ми працюємо над пошуком нових джерел наповнення, і це дієво.
Бюджет виконуємо. Я не кажу «немає грошей». Так, держава перекинула багато проблем на плечі громад. Але вона й наділила громади суттєвими повноваженнями. Якщо на місці є господарник, який знає, як зробити так, щоб ці повноваження приносили гроші, щоб бізнес виходив з тіні, то бізнес повертається до громади обличчям і платить. І тоді ми ці кошти витрачаємо на корисні справи.
– Депутати є різні, з різних партій. Як компроміси шукаєте?
– Депутати різні: вчителі, священики, лісівники, медики, далекобійники... Всі люди зайняті у різних сферах, вони всі працюють, всі бачать проблеми і ми ці проблеми стараємося закрити якнайшвидше. Бо коли я бачу зміни, мені це подобається. В нас це виходить. Я кажу «в нас», бо тут ціла команда.
Я в політику гратися не вмію. Мені це робити немає часу. Бо звичайне просте населення цього не розуміє, йому треба знати, чи їздитиме до них автобус або чи на прибудинковій території буде чисто.
Маємо гарну співпрацю зі старостами. Я не знаю, чи ви помітили, але в нас старости їздять мотоциклами. Трьом старостам ми придбали мотоцикли для того, щоб вони могли їздити у справах територією громад. Знайшли такі можливості, залучили спонсорські кошти, і це немалі кошти. Але це люди, які мають бути всюди, від цього залежить результат їх роботи. То була моя ідея, я щиро радію, коли бачу, що вона спрацювала.
Так само Тростянецька ОТГ купує велосипеди і соціальним працівникам та листоношам. Це ті, хто першими йде до людей. Їм має працюватися комфортно.
Ще з цікавого: у нас працює соціальний перукар. Тричі на тиждень у Тростянець з Ківерців їздить людина, якій виділили кабінет у сільській раді. Там безкоштовно надають перукарські послуги пенсіонерам, атовцям, всі інші мають змогу підстригтися значно дешевше. Це теж моя ідея, вона класно «прижилася» в нашій громаді. Такі просту, але часто таку недоступну в селах послугу, ми таким чином наблизили до людей.
Можна ще довго розказувати про ті ідеї, які ми з депутатами реалізували, їх у нас багато, повірте.
Чому – на вибори? Чому – Ківерцівська ОТГ?
– Я знаю, що ви вирішили йти на вибори голови Ківерцівської ОТГ. Після виборів вона об’єднується з Тростянецькою і це буде єдина спільна громада. Що вплинуло на ваше рішення?
– Так, я прийняв таке рішення. Знаєте, що після виборів Тростянецька та Ківерцівська ОТГ стають однією громадою. Маю свою думку, своє бачення розвитку цієї території. Маю головне: успішний досвід. Йду з ним до людей.
Не хочу гратися в політику, хочу, щоб за мене говорили справи. Політику роблять зверху. Ми тут повинні оперувати конкретними справами.
Через декілька років вас не запитають: «А в якій партії ви були?». Вас запитають: «А що ви зробили?». А під яким прапором ти під обеліском клав бруківку – то вже таке...
Тому я йду на вибори самовисуванцем. З політикою можна заходити до дверей. А вже коли ти заходиш у сесійну залу своєї ради – її не має бути. Там треба включати здоровий глузд і працювати без перетягування канатів.
– І про головне. Ви, очевидно, маєте візію розвитку майбутньої Ківерцівської ОТГ... Чи реально ті всі підходи, які успішно втілені в Тростянецькій громаді, реалізувати на значно більшій території і в новій якості?
– Звичайно, що маю. Я сам живу в Ківерцях вже 10 років, звідти їжджу сюди на роботу. Так склалося, що після служби я повернувся в місто. Мені було зручно, тому що з Ківерців 15 кілометрів до Луцька і 15 – до Тростянця. Зручно їздити в Луцьк у справах і додому – до батьків. Є план дій. Я його озвучувати зараз не буду. Я не буду розкидатися гаслами і казати, що нам треба зробити європейське місто. Нам треба не просто центральну вулицю, а таке місто, де б на окраїнах жити було б так само добре, як в центрі. Добре, комфортно, зручно, чисто, з усіма доступними послугами...
Я постійно чую фразу «нема грошей». Все є. Треба працювати над наповненням бюджету. Треба комунікувати з підприємцями. Треба іноді приймати навіть непопулярні рішення, але вони приноситимуть багато результату.
Ми не заходимо в Ківерцівську ОТГ з простягнутою рукою. У нас є інфраструктура, в нас є бюджет, у нас є 2 тисячі гектарів землі. Це дуже великий бонус і вклад для громади. Не з мінусом. Не як тягар. А навпаки: їм цікаво, щоб ми до них приєдналися. Жодна людина в Тростянецькій ОТГ не задоволена тим, що так склалася історія. Але раз так вийшло, я прийняв рішення йти на вибори, бути разом зі своїми людьми.
У мене є чіткий план дій щодо певних проблемних питань, які актуальні для Ківерців, бо так далі бути не може.
– Які проблеми бачите в Ківерцівській ОТГ?
– Вони одні й ті ж постійно. По-перше, величезна проблема з водопостачаннм. Вся система зараз знаходиться на балансі рівненсько-тернопільської залізниці. Як господарник бачу, що це критично неправильно – бути залежним від когось. Це означає, що ти не можеш впливати на ситуацію. Ще в 90-х роках в Ківерцях був напрацьований проект, вже були пробиті великі скважини, зараз вони заморожені. Треба буде робити це по-новому, новий проект будівництва. Він не дуже буде дороговартісний, але тоді Ківерці отримають свою воду. Не треба буде їхати і кланятися.
Всі голови, які раніше йшли на цю посаду, кажуть, що побудують сміттєпереробний завод. Але не все так просто. Наша ОТГ отримала в допомогу від шведів дві швидкі, зараз стоїть на розмитненні пожежний автомобіль для громади, який теж наданий як благодійна допомога. З одним із цих підприємців ми проводили перемовини щодо сміттєпереробного заводу. Ви ж знаєте: шведи вміють заробляти на смітті, приїжджали і бачили наше міське сміттєзвалище, брали заміри і вивчають ситуацію. Не можу гарантувати, що це виллється в якийсь проект. Але для початку той полігон треба облагородити. Там навіть порядку ніхто не береться навести! 15 років – все незмінно. І чуємо тільки: «Ми це зробимо».
Третє: в Ківерцях черга на дитячі садочки! І при тому є багато приміщень, які не задіяні, стоять без діла. Для мене буде великим завданням перетворити їх на садочки.
Далі – провулки. Зробити людям провулки. Щоб до центральних вулиць могли дійти чи доїхати в комфортних умовах. Щоб вони не приходили в парк в брудних туфлях, а там болото витирали, бо в них дорога така...
Ківерці – дуже близько до Луцька. Це місто має бути таким привабливим, щоб до нього їхали з Луцька. Щось побачити, щось скуштувати, прогулятися... Не можу зрозуміти, чому місто за 15 кілометрів від обласного центру, а в ньому ні освітніх нормальних послуг, ні медичних. Ми вже один автомобіль швидкої допомоги передали безкоштовно в районну лікарню, тому що їм нема чим возити хворих. Другу автівку плануємо віддати на один із віддалених старостинських округів.
Якщо люди мені повірять – ми будемо працювати. Роботи було багато, ми її багато зробили, але буде – ще більше. За 5 років ми покажемо результат великий. Люди це побачать. І молодь, і старші, і ті, хто не вірив у нас. Бо коли я прийшов у сільську раду, мені теж не вірили. А зараз ми маємо потужну громаду.
Завше кажу «ми». Бо кожен голова – не сам, за ним – люди. Не планую нікого звільняти чи скорочувати. Ми йдемо наповнювати бюджет і втілювати конкретні проекти для людей і будемо це робити разом.
З великих інвестиційних проектів у Тростянецькій ОТГ лишилася шкільна їдальня в приміщенні інтернату в Тростянці і спортзал в Омельно, який до виборів точно вже буде. Далі у планах – місто, гроші з бюджету підуть в місто, але вони мають використовуватися так, щоби зручності від цього була всім мешканцям громади. Щоб люди з сіл теж відчували від цього користь.
1 
Тростянецький будинок культури після змін
«До мене в кабінет ніхто не стукає»
– Останнє. Чи легко до вас достукатися? Мені, журналісту, так. А простій людині до голови ОТГ дійти реально? Просто розказати про свою проблему.
– До мене в кабінет ніхто не стукає. Я навіть не знаю, де ключі, тут двері не закриваються. Тут постійно люди. Я обранець громади, вона мені зарплату платить. На мені немає царської корони, а біля мене немає свити. В багатьох моментах я стаю і працюю зі своїми людьми, коли треба допомога. Щоб не «фірми» їхали щось робити, а гроші на місцях лишалися.
Ці двері (киває на двері кабінету у сільраді в Тростянці, - авт.) мають бути відкриті завше, бо така відкритість працює на результат. Коли ти сидиш у кабінеті, закрився у віртуальному своєму світі і не знаєш, що каже молодь, що думає пенсіонер, ти не зробиш якнайкраще.
Я звик з людьми говорити. Звик ходити селами. В громаді не має бути днів прийому громадян. Громада – то всі разом.
Бувало, ми робили якісь дрібниці і навіть не звертали на це уваги, а до мене сюди приходили потім люди і дякували, і цвіт з липи приносили в подарунок на чай. І це для мене була найбільша подяка, яка тільки може бути.
Бо ти приходиш на роботу – і тобі люди не кажуть у спину, що ти хабарник. А кажуть: «Миколайовичу, та в нас цього 30 років не було».
Розмовляла Ольга МІЩУК
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі