«Громада – це наша велика сім’я, тому кожен із нас має працювати для її блага», – Володимир Жгутов

Володимир Жгутов із дитинства знав, яка непроста ноша керівника. Адже бачив це на прикладі власного батька. Із 26-річного віку він, очоливши партійний осередок на Ківерцівщині, знає смак політичного хліба. Але життя навчило не скаржитися на труднощі, а долати їх і впевнено йти у майбутнє. Тож ось уже 12 років саме Володимирові Жгутову ківерцівська громада довіряє керувати містом, а два останні роки – і десятьма навколишніми селами.

У чому секрет такого успіху і яким Володимир Жгутов бачить життя Ківерцівської громади після того, як до міста приєднається ще 23 навколишні села, – у нашій відвертій розмові.

– Володимире Володимировичу, коли бачиш успішного керівника, здається, він усе життя таким був. А ким були Ви, перш ніж стати впливовою та авторитетною людиною?

– Родом я з Горохівщини – із села Горішнє. Там 23 лютого 1972 року народився. Але через шість років наша сім’я переїхала в Ківерці. І ось уже 42 роки ми тут.

Я маю двох молодших братів. Мама (нині, на жаль, покійна) працювала бухгалтером у рай­агропроменерго. А тато, ще коли ми жили на Горохівщині, керував колгоспом у селі Звиняче, із 1978-го очолив сільгоспуправління в Ківерцівському районі та потім був обраний головою районної ради.

– За якими принципами вас із братами виховували батьки?

– Мабуть, найкращим принципом виховання був їхній власний приклад. Ми бачили, що нічого в житті не дається легко і що кожен день – це важка праця.

– Зважаючи на статус батьків, ви вирізнялися у школі?

– Та ні, був звичайним учнем. Трохи недолюблював точні науки. Найбільше мені подобалися малювання і фізкультура, бо там домашнього не задавали (сміється). Але якщо серйозно, то мені завжди імпонували історія та географія.

– Можливо, Ви хотіли стати вчителем одного з цих предметів?

– Життя розпорядилося так, що після восьмого класу я вступив до Луцького педучилища імені Ярослава Галана саме на шкільне відділення. А після його закінчення, 1991-го, став студентом історичного факультету СНУ (тоді виш називався Волинський державний університет).

– Чим запам’яталося студентське життя?

– Думаю, для кожного, хто навчався у виші, цей час асоціюється з молодістю, безтурботністю. У нас то ще й були археологічні розкоп­ки, туристичні походи.

– Чи довелося працювати за педагогічним фахом?

– Аякже! Коли 1996 року я отримав диплом, почав викладати історію та право у Звірівській загальноосвітній школі (це Ківерцівський район), а також мав кілька годин у школі №4 міста Ківерці.

– Як же сталося, що тиху педагогічну гавань Ви замінили на бурхливе політичне життя?

– 1998-го я очолив районну організацію партії «Реформи та порядок» і через чотири роки, тобто 2002-го, жителі Ківерцівщини обрали мене депутатом Волинської обласної ради.

– Як ставилися до Вас, молодого депутата, старші колеги з обласної ради?

– Були такі, які вважали, що ми ще надто молоді й недосвідчені. Були такі, які відверто нас ігнорували. Але я дуже дякую тодішньому однопартійцеві Володимирові Карпуку – лікареві, депутату і просто хорошій людині. Хоча ми були різні за віком і досвідом, він із повагою ставився до нас, молодих, по-батьківськи підказував, як учинити в тій чи тій ситуації. І багато з його порад я запам’ятав на все життя.

– Тобто депутатство у Волиньраді стало своєрідним стартовим майданчиком для того, аби 2006-го висунути свою кандидатуру на посаду Ківерцівського міського голови?

– Частково. Бо після Помаранчевої революції я ще був першим заступником голови Ківерцівської райдержадміністрації, де відповідав за роботу бюджетних установ району.

Перед місцевими виборами (оскільки був активним прихильником Віктора Ющенка і членом «Нашої України») надійшла пропозиція спробувати себе на посаді Ківерцівського міського голови. Зізнатися, я довго вагався. Адже міський голова – це ключова фігура в органах місцевого самоврядування, і хоча рішення ухвалюють депутати, але люди питають саме з міського голови. Втім, зваживши всі за та проти, я не зміг підвести команду і таки балотувався.

–  Чи такою уявляли роботу голови і скільки часу Вам знадобилося, аби ввійти в курс усіх справ?

– Я був готовий, що доведеться нелегко. Завдяки роботі в райдержадміністрації мав уявлення, що таке бюджет і як він розподіляється. Завдяки депутатству в обласній раді розумів, що таке політичне «перетягування каната». Але щоб повністю ввійти в курс справ, мені як міському голові знадобилося десь три роки.

– З якими найбільшими труднощами стикалися та як їх долали?

– Та в нас, мабуть, дня не минає, щоб не виникали труднощі, які потребують оперативного ухвалення рішень. Утім найбільше проблем було з нашим комунальним підприємством, яке, починаючи з 90-х років, накопичило до півтора мільйона боргів з оподаткуванням. Ситуація стала настільки гострою, що підприємству загрожувало блокування всіх рахунків, арешт усього майна. Фактично, Ківерці, якби ми не ухвалили правильного рішення, ризикували понести мільйонні втрати!

– І як вдалося «вирулити» ситуацію?

– Я домовився, що підприємству реструктуризують борг (тобто розіб’ють на частинки). Переконав депутатів, аби частину заборгованості ми погасили коштом міста. Ще частину боргових зобов’язань підприємство взяло на себе.

Крім того, ми переглянули принципи роботи і фінансування цього підприємства. І на щастя, проблему вдалося розв’язати відносно безболісно, зберігши майно, активи, робочі місця.

– Чи трапляються у Вас моменти відчаю, коли хочеться все кинути  і піти?

– Та, мабуть, у всіх керівників бувають такі моменти. Особливо складно доводилося з обранцями попередніх каденцій, коли, наприклад, потрібно було ухвалити бюджет (бо інакше зупиниться робота міста і всіх бюджетних установ), а депутати критикували всіх і все, навіть покидали сесійну залу.

Втім навіть коли всередині у мене все кипить, намагаюся не виносити емоції на загал, сідаю за стіл переговорів, вислуховую опонентів, наводжу свої аргументи і так ми шукаємо компромісний варіант.

– Вміння опановувати себе прийшло з досвідом чи Ви завжди таким були?

– Усі ми – живі люди. І я також не залізний. Але з віком та з досвідом навчився володіти емоціями.

– А наскільки загалом змінився Володимир Жгутов за 14 років перебування у кріслі мера?

– Мені здається, що ні, але, напевно, змінився. Коли працюєш із людьми, мусиш навчитися вислухати і дати пораду (навіть якщо це не входить у коло твоїх повноважень). І таке часто буває, бо люди (не знаю, звідки) знаходять номери моїх особистих телефонів і звертаються в будь-яку пору доби та з будь-якого питання.

Серед змін, мабуть, назву і те, що навчився власне «Я» ставити на другий план, бо на першому в мене – інтереси громади.

– А чого так і не зуміли навчитися, хоча було б варто?

– Я близько беру до серця робочі питання. Хвилююся, можу через них не спати. Мене постійно сварить за це дружина. Каже: «Стався до роботи, як до роботи». Проте я по-іншому не вмію.

– Хто або що підтримує у складні моменти?

– Сім’я, звичайно. І я їм дуже за це вдячний. Моя дружина працює в Луцькій міській раді. Вона зсередини знає роботу органів місцевого самоврядування. Тому без слів розуміє, якщо я пропадаю на роботі чи зриваюся і їду у вихідний або в свято.

– Чи доводилося через роботу спати лише по кілька годин?

– Так, був такий важкий період, коли Ківерці змінили статус із міста на ОТГ, і щоб запустити роботу всіх сфер та напрямків, треба було підготувати величезну кількість документів. Тоді колектив міської ради допізна мусив працювати, бо від нього залежало життя майже 18 тисяч жителів нашої громади.

– Якими здобутками Ви як голова й очільник громади найбільше пишаєтеся?

– Мабуть, тим, що вперше за часи Незалежності нам вдалося побудувати дитячий садок, розрахований на 100 вихованців. Цей об’єкт обійшовся місту в майже 15 мільйонів гривень, але ми це зробили і з 2015-го заклад став нашою окрасою.

– Зараз Ви балотуєтеся на посаду голови Ківерцівської громади, куди ввійде ще 23 села. Які проблеми в разі обрання плануєте розв’язувати насамперед?

– Спілкуючись із жителями нав­колишніх сіл, чую, що проблеми в усіх однакові. Насамперед люди потребують доріг, освітлення, газопостачання, фінансування бюджетних установ, якісного надання освітніх та соціальних послуг.

– Та й із медичною реформою, мабуть, додалося проблем?

– Питання збереження медзакладів у громаді – одне з пріоритетних. На сесії Ківерцівської міськ­ради ми вже ухвалили рішення про прийняття Ківерцівської райлікарні у комунальну власність.

– Чи потягне казна такі витрати?

– Для того ми й працюємо над тим, аби збільшувати надходження до бюджету. Під час зустрічей з мешканцями ківерцівської громади я пояснюю: кожен, хто веде бізнес у нашій ОТГ, має сплачувати податки. Бо це ті гроші, які потім будуть спрямовані на благо громади: на новий асфальт, на ліхтарі, на місця для культурного дозвілля.

– Але частина бізнесу таки дослухається до Ваших слів і йде на співпрацю?

– Це дуже непростий процес. Буває, інвестори приїжджають по десять разів. Оглядають, розпитують про особливості території, про якість комунікацій тощо. Звичайно, ми робимо все, аби ці домовленості йшли на благо громади. Тож серед найбільших наших платників податків – фірма «Ривеніс», товариство «Луцькавтодор-сервіс», дерево­обробне підприємство «Ізвуд», ТзОВ «Тартак», фермерське господарство «Золота нива», ТзОВ «Волиньагропродукт», ПП «Ківерці-метал».

– Коли слухаю, скільки всього має устигати міський голова, виникає питання: а на особисте життя, на сім’ю часу не бракує?

– Так, робота міського голови – зовсім не мед. Буває, що за годину приймаю до пів сотні дзвінків і кожну людину треба вислухати, із кожного питання ухвалити рішення. Тому, звісно, сім’ї хотілося б приділяти більше уваги. Навіть діти часом дорікають, що не проводжу з ними стільки часу, скільки вони просять. Але думаю, син із донькою підростуть і все зрозуміють.

– Як проводите той невеликий час, який лишається для відпочинку?

– Якщо дуже втомлений, то найкращий відпочинок для мене – просто побути вдома в тиші та спокої. А коли йдеться про активне дозвілля, то любимо із сім’єю виїхати на природу.

– Чи маєте домашні обов’язки?

– Якщо чесно, то я ніколи не цурався хатньої роботи. Оскільки був старшою дитиною, то для мене не дивина і поприбирати, і щось поремонтувати. А що мої батьки постійно були на роботі, то я з класу третього вмію готувати їсти.

– Можливо, маєте фірмову страву?

– Хм... (Задумався). Готувати багато чого вмію, але так, щоб аж фірмова – то, мабуть, фарширована щука, готувати яку навчила колись мама.

– Мені здається, Ви щаслива людина, успішний чоловік, хороший сім’янин. Але якби життя повернути назад, щось у ньому змінили б?

– У мене іноді таке бувало, що ухвалю якесь рішення, а потім думаю: от якби знав, зробив би не так. Утім, якщо дивитися глобально, то, змінюючи минуле, ми не отримаємо такого майбутнього. Тому хай буде все, як є.

– А яким ви бачите майбутнє?

– Я хочу, аби Ківерцівська громада – наша велика сім’я – стала заможною, міцною та спроможною. І якщо ми об’єднаємося довкола цієї мети, то все у нас вийде!

Бліц-питання

Знак зодіаку

Риба

Найяскравіша подія в житті

Одруження

Улюблена книга

«Код на Вінчі»

Чи вірите у справжню дружбу

Так, але переконався, що друг пізнається в успіху

Чого не пробачаєте

Удару в спину

Історична постать, на яку рівняєтеся

Вінстон Черчіль

Охарактеризуйте себе трьома словами

Вірю. Знаю. Можу

Що цінуєте в людях

Порядність

Улюблена фраза

Ніколи не кажи ніколи

Чим найбільше гордитеся

Дітьми

Яким правилом керуєтеся

Життя треба прожити так, щоб потім не було образливо за безцільно проведені дні

Що потрібно для успіху

99% роботи і 1% таланту

Хороший керівник – це людина, яка ніколи…

…не дає порожніх обіцянок