«Проблеми рідного міста і області знаю, розумію і зможу бути корисним у їх вирішенні», – Орест Маховський

Волинь повинна бути не периферією, як її бачать у Києві, а однією з провідних областей, з великими можливостями для розвитку, інвестицій та туризму. Така позиція кандидата у депутати Волинської обласної ради Ореста Маховського.

Він – помічник народного депутата України Ірини Констанкевич, тож проблеми і потреби виборців йому відомі не з чуток, більше того, він має безцінний практичний досвід їх вирішення. І сьогодні він у складі потужної команди однодумців іде у обласну раду, аби впливати, ініціювати та втілювати в життя проєкти для розвитку рідного краю. І це не пусті слова.

«Безвідповідальність деяких політиків і політичних сил призводить до того, що люди зневірюються у тих, кого обирають. Ця зневіра через те, що раз в 5 років людей годують пустими обіцянками, які «розчиняються в повітрі» одразу після закінчення виборів», – каже Орест Маховський.

Як повернути довіру людей до політиків, чому вислів «вода і камінь точить» стосується майбутніх місцевих виборів і якою може бути Волинь за років 5-10 при умілому керівництві та  якісній співпраці органів влади? Відповіді на ці питання – у нашій розмові далі.

– Ви корінний волинянин. Розкажіть дещо про батьків, дитинство.

– Я родом з села, тож проблеми селян мені добре зрозумілі. Народився в селі Пірванче Горохівського району. У спогадах про дитинство – свіже повітря, друзі, велосипед, ставки. Це та віддушина, куди переносишся, коли починають ятрити турботи. У цих спогадах завжди відпочиваю душею і тілом. Батьки мої – медики, все своє життя пропрацювали у цій сфері. Вчився я в Горохівській школі №1, яку закінчив з відзнакою. З дитинства мав схильність до точних дисциплін – математики, фізики, геометрії. І дякуючи наставникам, вчителям, вдалося поступити на економічний факультет  на спеціальність «Фінанси і кредит» нашого ВНУ.

– На що тоді вистачало стипендії?

– На проїзд додому на вихідні і на елементарні потреби – щось купити з харчів. Звичайно, без допомоги батьків на ці гроші прожити було не можливо. Якщо перевести у гривневий еквівалент, моя стипендія становила десь 80 гривень. У моїх батьків була зарплата  5-6 доларів. Дуже було складно.

– Складність мотивувала Вас?

– Так, вона дала можливість зосередитися на головному – навчанні, наукових дослідженнях, знайомствах з роботодавцями під час практик, бо я мав велику мотивацію працювати у Луцьку. Уже на 4 курсі я працевлаштувався – у своєму ж університеті. Далі була робота у місцевій податковій службі, далі аспірантура, викладацька робота з 2002 року по 2013. Викладав економічні дисципліни. Я завжди старався, щоб заняття проходили в активній формі і щоб це не було монотонне начитування лекцій. Приємно, що багато студентів, в яких я вклав частинку себе, нині зустрічаю на підприємствах, у банках, причому – на керівних посадах.

– Ви помічник народного депутата Ірина Констанкевич. Як почалася ваша співпраця?

– З Іриною Мирославівною познайомився ще працюючи в університеті, ми обоє були у приймальній комісії. І з того часу по життю ми і колеги, і хороші друзі. Після університету 5 років працював під її керівництвом, вона була заступницею голови Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», а я там працював виконавчим директором. Це роки безцінного досвіду комунікації з людьми, аналізу і вирішення проблем, організації ряду проектів у освітній сфері, сфері охорони здоров’я.

– А також у потужній підтримці військовим, коли почалася війна...

– Так, коли розпочалася війна, ми активно вирішували питання із забезпечення військкоматів, військових частин, добровільних формувань всім необхідним. За дорученням Ігоря Палиці ми шукали постачальників, купували бронижелети, каски. Складні були часи, було важко психологічно, оскільки комунікували з добровольцями, які першими пішли на передову. Коли вони поверталися, для них і їх рідних ми організували проєкт психологічної підтримки.

– Фактично, неофіційний досвід роботи депутата ви вже маєте...

– Дійсно, я набув великий досвід для вже сьогоднішньої депутатської роботи, оскільки найважливіше – це почути виборця, зрозуміти його проблему, з’ясувати причину цієї проблеми і за співпраці з органами місцевого самоврядування, бізнесу, знайти шляхи її вирішення в максимально короткий термін.

– Які виклики поставила перед вами робота помічника народного депутата?

– Передусім, це велика відповідальність. Після кожної зустрічі з виборцями надходять десятки звернень з різних тематик – це і проблема бездоріжжя, і ФАПи, які закриваються, і поштарів, яких катастрофічно бракує в селах, і школи, і освітлення. Робота народного депутата і його команди – це доволі різностороння праця, яка вимагає певної фаховості у різних сферах, аби правильно підготувати депутатський запит чи депутатське звернення, скерувати у відповідні відомства і простежити увесь процес, аж до кінцевого результату. Так, іноді це і робота від вихідних, бо часто проводимо зустрічі в суботу-неділю. Округ Ірини Мирославівни нараховує 260 населених пунктів. Постійно працюємо над покращення умов життя в сільській глибинці, де часто немає ні радіо, ні телебачення, єдиним джерелом комунікації є районна газета і приїзд народного депутата. Що там казати, з такими низькими зарплатами і пенсіями люди в сільській місцевості буквально перебувають за межею бідності. І при цьому, при аналізі проекту бюджету на наступний рік, уряд і далі закладає штучно занижений розмір прожиткового мінімуму. Якщо в проекті бюджету він передбачений на рівні 2300 тисяч гривень,  за даними Міністерства соціальної політики він має бути 4600.

– Чому саме партія «ЗА МАЙБУТНЄ»?

– Ще коли я працював у Фонді, зрозумів, що Ігор Петрович сильний і потужний лідер, який народився у Луцьку, цінує волинян і всі свої зусилля скеровує для того, щоб Волинь стала заможнішою, мала базові доходні власні джерела, які дозволять розвиватися громадам. Тому ми йдемо єдиною командою, аби більше можливостей і ресурсів завести на Волинь, щоб Волинь була не периферією, як її бачать у Києві, а однією з провідних областей, з великими можливостями для розвитку, інвестицій, туризму.

– Ви працювали членом виконкому у міськраді, що Вам дав цей досвід?

У 2014 році я був обраний членом виконавчого комітету Луцької міської ради, працював там 3 роки і це дало можливість мені краще зрозуміти усю систему життєдіяльності нашого міста – від шкіл, садочків, ОСББ і закінчуючи благоустроєм. Це безцінний досвід, який згодиться у подальшій депутатській діяльності.  Проблеми рідного міста і області знаю, розумію і зможу бути корисним у їх вирішенні.

– Розкажіть про власну свою сім’ю...

– Я одружений, з дружиною виховуємо двох діток. Донька Софійка навчається у 8 класі в ліцеї №27. Син Матвійко цьогоріч пішов у дитячий садок. Родина – моя найбільша цінність. Тому після роботи поспішаю додому, намагаюся по максимуму наше сімейне дозвілля проводити у лісі, біля озер, мандруючи Волинню. І де б я не був у робочих поїздках, всі мої думки навколо моєї сім’ї.

– Основні принципи, яких самі дотримуєтеся і вкладаєте в своїх дітей?

– Чесність, людяність, порядність.

– Викроюєте час на книги?

– Дуже люблю читати, найбільш мотивуюча для мене – економічна бізнес-література, яка дозволяє мені рости професійно. Часто це книги лауреатів Нобелівської премії з економіки.

– Щастя для вас..?

– В балансі. В набутому досвіді. Живемо один раз, тож потрібно так жити, аби мати задоволення від кожного прожитого дня, приносити користь родині і оточуючим.

– Що не вибачаєте в людях?

– Зраду, не чесність, не людяність. Їм немає виправдань. Хоча зла у собі не тримаю, бо це лишній не потрібний тягар.

– Ви хочете бачити Волинь за років 5-10 якою?

– Хочу, щоб волиняни були горді за наш край, не їхали за кордон, навчали дітей у наших університетах. Волинь має не велику кількість промислових виробничих гігантів. Але у нас хороші можливості для розвитку туризму, рекреаційно-реабілітаційного напрямку, хороша можливість для створення інтелектуально-освітніх центрів, тобто на Волині бачу за пріоритет розвиток освіти, медицини та ефективне використання природних ресурсів, які ми маємо.

– Що скажете людям, які не хочуть йти на вибори, бо просто зневірилися? Чи можна повернути довіру людей до політиків?

– На жаль, безвідповідальність деяких політиків і політичних сил призводить до того, що люди зневірюються у тих, кого обирають. Але ця зневіра через те, що раз в 5 років людей годують пустими обіцянками, які «розчиняються в повітрі» одразу після закінченням виборів. Відсутня комунікація людей з чиновниками на місцях. Але потрібно бути відповідальним і послідовним. Всі ті зобов’язання, які береш на передвиборчому етапі, маєш  виконати в післявиборчий період. Тоді довіра в людей до політиків буде зростати. Тому кредом нашої політичної сили, і моїм зокрема – це бути відповідальним і послідовним. Щоб люди розуміли, що від їхнього вибору залежить, як наступні 5 років розвиватиметься місто, область. В іншому випадку ми опинимося в ситуації тотальної недовіри. А це найгірше. Тому особисто працюватиму над тим, щоб довіра до Волинської обласної ради була стовідсотковою, щоб кожне звернення і проблема були вирішені. Але для цього людям потрібно йти на вибори і проголосувати за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей! Вода і камінь точить, наполегливість зробить свою справу і зміни на краще обов’язково прийдуть!