«Вдячний Богу за змогу допомати іншим», – Ігор Лех

Якщо ми звикли до того, що бізнесменам – не до потреб і проблем простих людей, то це геть не стосується Ігоря Леха – депутата Волинської обласної ради двох скликань. Адже чи не найбільшу увагу в своїй діяльності він приділяє допомозі своїм виборцям.

«Ти не зможеш бути щасливим, якщо біля тебе будуть знедолені люди», – каже Ігор Лех.

Ігор Лех – корінний волинянин, виріс у сім’ї робітників, тож з юних літ самотужки почав заробляти на прожиття. І сьогодні він – успішний бізнесмен та депутат, який не на словах, а на ділі переймається проблемами і потребами свого округу. Тому він і йде у депутати обласної ради втретє, аби у складі сильної та потужної команди впливати, робити, змінювати, працювати.

І в цьому немає жодних власних амбіцій, бо його бізнес ніяким чином не має стосунку і не залежить від його депутатства.

У яких екологічних проблемах потопає Волинь і що в його кабінеті робить дубинка для зрадників та ще багато цікавого – у розмові з ним далі.

– Два скликання поспіль ви є депутатом. Щонайменше це свідчить про те, що довіру виборців ви таки заслужили. Як саме? Поділіться секретом.

– У другій каденції я проходив як мажоритарник, на моєму окрузі за мене проголосували більш як 32,5% виборців, а це – 2400 людей. Загалом це дуже непоганий результат. Чому так? Перш за все тому, що у мене постійно було спілкування з людьми. Коли ти з ними спілкуєшся особисто, вони бачать твої очі. І ти робиш усе, аби людина не пішла від тебе з опущеною головою і ні з чим.

– З яких питань найчастіше до Вас звертаються?

– 98% людей звертаються до мене по допомогу через хвороби, пожежі, себто – різні біди, на подолання яких потрібні кошти. І тут просто неможливо не допомогти. Пригадую випадок, коли на територію мого підприємства, яке розташоване в селі Пальче Ківерцівського району, прийшла бабця, якій за 80 років. Оскільки мене не було на місці, вона просиділа і прочекала мало не пів дня. У неї сталася велика біда – важко захворіла донька. І знаєте, дуже важливо не відгороджувати себе від таких проблем, бо ти не будеш щасливим, коли біля тебе будуть знедолені люди.

– Часто доводиться чути, коли депутати кажуть, що їхній фонд не безмежний і допомогти всім вони не мають змоги.

– Наш депутатський фонд трішки збільшився, тож можливостей допомагати людям теж з’явилося трішки більше. Не хочу акцентувати, але я був першим, хто запропонував, аби ми його збільшили. Щоб ви розуміли, він становив 10 тисяч, потім 30, потім 50, зараз це 150 тисяч на депутата. Це ті кошти, які депутат обласної ради може витратити безпосередньо на потреби громадян, які до нього звертаються по допомогу. Є визначений перелік потреб, на які можна виділяти ці кошти. Для порівняння розповім: в кінці 2019 року ми з депутатами виїжджали на ознайомлення з роботою депутатів Рівненської облради, то в них цей фонд становив усього 10 тисяч.

– Але допомагаєте і з власної кишені…

– Звісно. Бо навіть якщо ти і не депутат, то допомагати – моральний обов’язок людини, нас і Біблія вчить робити добро. Хоча, звісно, цим має опікуватися держава. Ті, хто править країною – президент і його свита. Вони несуть персональну відповідальність за ті проблеми, які ми маємо в країні.

– Одна з яких – масовий виїзд українців на заробітки за кордон…

– Так. Як прикро, що якихось 30 років тому ми були багатші за Польщу і поляки їздили до нас заробляти – везли усе, починаючи від сірників, лампочок, одягу, а на сьогодні вони обігнали нас в рази, і за інфраструктурою, і за соціальним забезпеченням, і загалом люди там заможніші. Сьогодні чимала частина нашого населення їздить туди на роботу. Вони піднімають економіку чужої держави замість того, щоб робити це в себе. А їдуть туди аж ніяк не ті, хто не вміє працювати чи не хоче, туди їдуть справді роботящі люди.

– Знаю, що ви ідейна людина і були учасником Майдану.

– Я є учасником двох революцій – у 2004 році і 2013-2014 роках. Дотепер допомагаю нашим воїнам. У мене тут в кабінеті є багато нагород від воїнів АТО. Оця дубинка (показує) – це я свого часу допомагав вертолітному полку, то нею били зрадників в український армії – полковників, які зливали інформацію ворогу. Маю багато подяк і нагород, бо вважаю, що кожен має тим чи тим способом вносити свою лепту на тій території, де він проживає.

– Ви провадите бізнес 20 років, зуміли створити потужне підприємство. Як вам це вдалося і як усе починалося?

– Ми в кінці 90-х – на початку 2000-х переживали непрості часи. І якщо ти не хотів робити погані речі, якщо ти не хотів сидіти на шиї у батьків, потрібно було працювати. Працювати я почав з 15-16 років, у мене були різні починання: і картоплю продавав, і свині перепродував. У мене були друзі, які займалися комбайнами, і я вирішив продавати запасні частини до комбайнів. Нашому підприємству цьогоріч буде 18 років. І я вдячний Богу за те, що маю сьогодні, що можу і собі дати раду, й іншим допомогти.

– Від вас люди не втікають у Польщу на заробітки?

- Люди їдуть на заробітки, але приємно, що вони повертаються. Я сідаю з калькулятором з ними і разом рахуємо, що якщо ти будеш так працювати тут, як працюєш в Польщі, то можна заробити такі самі кошти.

– Знаю, ви фінансово долучаєтеся до облаштування дитячих майданчиків, будівництва шкіл, доріг, навіть до славнозвісного дитячого садочка, який добудовують у Крупі і який обіцяє бути найкращим в області…

– Я ще є помічником народного депутата Вячеслава Рубльова. Ми зараз об’єдналися навколо нашого лідера партії «ЗА Майбутнє» Ігоря Палиці і всіляко лобіювали, аби через Верховну Раду вибити фінансування, щоб цей садочок добудували. Тут більше було зроблено бюрократичну роботу, але дуже вагому. Я вам скажу, що такий дитсадок, як цей – рівноцінний тим, які є у Європі в маленьких містах чи селах. Він – наочний приклад того, як потрібно розв’язувати проблему нестачі освітніх закладів у нас в країні. І не потрібно реконструювати старі, треба будувати нові та сучасні.

– А як щодо будівництва доріг?

– Тут у нас зв’язані руки. Як постійно каже Ігор Палиця, ОДА – це осередки корупції. Нас, депутатів, ніхто не чує, бо ремонт доріг затверджують на рівні адміністрації. А як ми знаємо, в нас останні три роки губернатори приїжджі, вони з джипіесами по області їздять і поняття не мають, які дороги тут потрібно робити.

– Ще й запрошують дорожників з Луганська чомусь…

– Так. Це ж нонсенс, заходить сюди луганська фірма, щоб робити дороги. У нас що, на Волині немає фірм, які можуть робити дороги? Проводьте між ними тендери, і вони нехай роблять, а податки тут лишаться. Це все з переліку тих проблем, про які ми говорили – корупція і низький розвиток економіки.

– І на продовження теми корупції, луганські тут не лише дороги роблять, а й данину збирають. Маю на увазі нещодавній скандал в ОДА…

– Сьогодні ми бачимо, що нас укотре «зробили разом» – надурили. Почали призначати сюди представників з інших регіонів, один з яких виявився ще тим спритником – зібрав усіх керівників наших комунальних установ і наказав «відстьогувати» йому з їхньої зарплати…

– Ви входите в комісію облради з питань екології та раціонального використання природних ресурсів. Одвічна тема – бурштин і чи дозволили нарешті працювати «Волиньприродресурсу»?

– Маємо гарні новини. Ігор Палиця нещодавно озвучив у передачі «Право на владу», що підприємство уже почало працювати.

– Але маємо ще багато нерозв’язаних екологічних проблем…

– Загалом в області є багато екологічних проблем, згадаймо і Ковельський ветсанзавод, і той же Світязь, і незаконне вирубування лісу. А незаконні пилорами – не було б жодної, якби їх ніхто не «кришував». У нас скоро не буде ділового лісу взагалі. А ще ми живемо у сміттєвій катастрофі. Бо на околиці кожного міста чи села в нас є велика кількість стихійних сміттєзвалищ. І їх по Україні тисячі. Подивіться, скільки в нас тваринницьких ферм. Подивіться, скільки зараз пластику, ламп з ртуттю. Сміття стало дуже хімічним. І якщо його викидають стихійно, ми потім маємо переповнені лікарні – особливо онкологічні відділення.

– І при цьому ми не будуємо ні сміттєпереробних, ні сміттєспалювальних заводів…

– Якщо навести статистику Італії, а ця країна десь удвічі менша за Україну, то в них 50 сміттєспалювальних і 50 сміттєпереробних заводів. У нас в Україні два-три, а має бути 100 сміттєпереробних і 100 сміттєспалювальних. У нас сміття вивозять на стихійні полігони, під впливом температур з нього виділяються токсичні речовини, а ми живемо посеред цієї катастрофи і дивуємося, чому люди так хворіють.

– Чи бачите ви перспективу розв’язання цих проблем, про які ми згадували у нашій розмові, партією «ЗА Майбутнє»?

– Якщо об’єдналися такі лідери, як Палиця та Івахів, то якщо вже вони цього не зроблять, я тоді взагалі не бачитиму для себе сенсу провадити політичну діяльність. Заможні люди, досягли успіху в усьому, амбітні, я думаю, що об’єдналася та команда, яка зможе поставити крапку на багатьох проблемах нашого краю.

– Ви йдете в депутати не через власні амбіції та інтереси. А для чого все ж таки?

– Немає іншого способу, аби впливати на процеси на території, де ти живеш. За стільки років мого депутатства можна перевірити, що в мене бізнес не пов'язаний ні з державним, ні обласним бюджетом. Посаду я не хочу, хоч і мав такі можливості, але чиновником принципово не буду. Бо за 10 років вже міг би собі якусь посаду таки вхопити. Але бути депутатом – це єдиний спосіб на щось впливати, а не бути диванним експертом, який у «Фейсбуці» тільки критикує, а сам не може підняти одне місце й піти спробувати щось зробити.

– Ви ніколи не обіцяєте, та все ж – що планує зробити, якщо вас втретє оберуть депутатом?

– Обіцяти дуже просто. Я знаю одне: буду допомагати людям незалежно від того, чи оберуть мене знову депутатом, чи ні.

– Що найбільше цінуєте в людях і чого не можете вибачити?

– Найбільше ціную чесність. А щодо того, чого не можу вибачити, то я не є категоричним у цьому і максимум намагаюся вибачати. Не тримаю зла на серці, бо цей тягар носити важко.