Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Темний ліс пам’яті: репортаж з однієї братської могили

14:00 10.12.2020
2758

На Волині ліс під час воєн був територією боротьби усіх з усіма. Тільки у Другу світову тут йшли запеклі бої між українськими повстанцями, червоними партизанами, німецькими і радянськими військами, загонами Армії Крайової…

Для людей, які жили в оточенні густих лісів, вони були і спасінням, і прокляттям: хтось рятувався від куль і голоду, а хтось отримував останній прихисток у житті.

У більшості випадків місця загибелі і поховань людей, цивільних і військових, загублені. Але тими могилами, індивідуальними і братськими, які вціліли чи вдалося віднайти, нині опікуються переважно лісники. Особливих правил догляду за могилами немає, але лісове господарство виробило власну практику.

«Ми уклали свій реєстр, у якому вже понад дві сотні різних поховань. Виникають питання етичні: як правильно доглядати за цими могилами. Дуже часто ми не знаємо точно, якої національності, віросповідання чи поглядів були ті люди. Тому ми на всіх лісових захороненнях завжди висаджуємо кущі калини. Міркуємо так: ким би не були ті люди, зараз вони спочивають на українській землі і калина – наш символ, який не суперечить ніякій релігії чи ідеології», – пояснює прессекретарка Волинського обласного управління лісомисливського господарства Світлана Думська.

Читайте більше: Волинські лісівники облагороджували місця поховань у лісах та висаджували калину

Наразі меморіалізація могил і захоронень борців за незалежність України є хаотичною. Є дуже давно складена Карта пам’яті з обліком усіх поховань різних часів і формацій, але вона неповна і невпорядкована. Достеменний облік лише зараз помаленьку починають складати і звіряти з документами й свідченнями.

«У радянські часи, зрозуміло, вшановували лише могили своїх, а от могили борців за незалежність як ОУН і УПА, так і стрілецькі, символічні могили загиблих в тюрмах під час розстрілів – радянська влада зрівнювала їх із землею. Відновлення багатьох із них триває до сьогодні», – каже представниця Українського інституту національної пам’яті у Волинській області Леся Бондарук.

У Волинській облдержадміністрації працює регіональна комісія з увічнення жертв війн, яка розглядає питання встановлення пам’ятників і пам’ятних дощок. Члени комісії легалізовують віднайдені місця поховання і часто вирішують що саме там має бути – могила чи подальші розкопки і дослідження.

Крім численних могил невідомих є у волинських лісах і місця знакові. Як от цвинтар у Костюхнівці, де поховані польські легіонери, які загинули під час Першої світової війни. Це місце у державотворчому міфі сучасної Польщі відіграє роль своєрідної точки відліку, з якої розпочалося відновлення незалежності Другої Речі Посполитої.

Там постав фактично військовий меморіал, хоча і не легалізований відповідно до українського законодавства. Зараз сюди регулярно навідуються делегації з Польщі, відбувається таборування польської та української молоді, тому поблизу цвинтаря лісівники встановили дві просторі дерев’яні бесідки та лави.

Більше читайте у матеріалі Як волинське село Костюхнівка стало культовим для Польщі

Або ж музей «партизанської слави» у Лопатенському лісі, побудований у 1967 році на місці стоянки партизанського загону під командуванням чекіста Дмитра Медведєва, який служив опорою для радянського міфу про подвиги партизанів у боротьбі з нацистами. Музей продовжує функціонувати і досі перебуває у процесі декомунізації та переосмислення.

Більше читайте у матеріалі Музей партизанщини у Лопатені: звідки він узявся і як трансформується

Або ж місця злочинів Голокосту: зустрічаються скромні лісові пам’ятні знаки розстріляним волинським євреям.

Читайте також: Місця (не)пам’яті про розстріляних євреїв Берестечка

Або ж місця загибелі вояків УПА, які в останнє десятиліття перетворюються на народні меморіали. Одним із таких прикладів є братська могила упівців за селом Берестяне Ківерцівського району, куди ми вирушили в холодний листопадовий день.

Читайте також: У селі Берестяне парафія першою в районі захотіла у ПЦУ, але настоятель категорично проти


Урочище Березина

Лісничий Сергій Охочий прийшов працювати в Берестянське лісництво 35 років тому. Розповідає, що у місцевому лісі у ті роки можна було зустріти чоловіка, який приносив квіти на галявину.

В селі знали тільки те, що той чоловік з Рівненщини і їздить на місце загибелі сина, який був одним зі чотирьох десятків упівців, які прямували з Галичини на підмогу командиру УПА Рубащенку (псевдо Степана Коваля), і загинули від куль червоних партизанів.

Про діяльність Рубащенка читайте у матеріалі Колківська республіка свободи

«То були дуже юні люди – молодший старшинський склад. Вперше їх могилу знайшли і поставили хрест у 1993 році. А у 2014 році лісники вже облаштували невеличкий меморіал. Вся округа з’їхалася на його відкриття, людям не байдужа їх історія», – розповідає Сергій Охочий.

Місце їх поховання показав місцевий житель Антон Борщевич, теж упівець, який після війни відсидів у радянських таборах.

«У селі Журавичі жила така тьотка Надя, яка розказувала мені, як у неї в хаті були ті хлопці і дівчата, пісні співали, всі у формі, гарні, молоді, вишколені. Отаборилися на покинутому господарстві, де зі сім’єю жив гайовий-поляк Антон Жуковський, який зі сім’єю втік ще у 1939 році. Їх тут раненько оточили і розстріляли червоні партизани-«ведмедівці», ті що в Лопатні базувалися. Їх тіла, коли все стихло, він постягував тіла у могилу і поховав Антон Борщевич, а те місце захоронення позначив карабіном, який заштурхнув у землю. Дядько Антон через багато років показав те місце», – ділиться напрацюваннями краєзнавець Микола Подзюбанчук.

Більше про події навколо села Берестяне у роки Другої світової війни читайте у наступних матеріалах на сайті Район.Історія




Читайте також: ІМ’Я ТВОЄ Федір Хасевич. Репортаж слідами репресій сім'ї брата Ніла Хасевича, що жила на Волині

Навіщо?

Микола Подзюбанчук народився і виріс у селі Берестяне, але у 16 років поїхав навчатися на скульптора до Львова, звідки відправився у Київ, де реалізувався як митець. Та довелося повернутися додому, коли вдома стара матір: доглянув її до смерті і більше не повернувся до столиці. У цей період став досліджувати минуле свого села і околиць. Зараз він мріє, що у Цуманській пущі, де зродилася Українська повстанська армія, має постати грандіозний меморіальний комплекс, для цього збирає інформацію, шукає таких самих зацікавлених людей.

«Така біда була нам з тими партизанами. Один з їх ватажків Григорій Балицький лишив спогади. Там йдеться, що «медведівців» , що базувалися у Лопатені під командуванням полковника радянських спецслужб Дмитра Медведєва. Пише, що їх було 3600 чоловік, а в боях задіяно 30-60. Решта "п’є і гуляє, по селах ходять, дівчат ґвалтують". Або як зловили місцевого лісника і засмажили на веретені на вогнищі. Живцем спалили, він лопнув. Ох вони тут людей понищили! Балицький був найбільш ідейний, найбільше знищив тут упівців. З німцями вони фактично не воювали», – так фрагментарно розповідає про місиво, що творилося у лісах Цуманської пущі, Микола Подзюбанчук.

Читайте також: «Радянські партизани були ізвєргами, часто грабували й ґвалтували жінок», – волинський ветеран УПА Петро Мартинюк

У нашу розмову втручається ще один місцевий житель:

– Навіщо ви ото починаєте? Вже Леніна зробили поганим! У Лопатині музей був партизанський, зараз кажете, що не такий! А люди ж проти німців воювали!

– Так то ж самі партизани у спогадах таке писали!

– А хто про це чув? Я не чув! Мені ніхто не розказував!

– А мені розказували! Я останні 10 років всі ті спогади збирав!

– А навіщо минуле зачіпати? Що було те, те було. Яким би не був той Союз, але … піонерський табір був безкоштовний! Заводи були народні! Не те, що зараз! Нащо те все ворушити? Щоб ми сварилися?

Конфлікт, який в дуже загальних рисах тут описаний, – типовий для нашого суспільства. І не тільки нашого.

Читайте також: OSTальгія: репортаж з країни, яку привалило стіною

Він виникає, бо у всіх нас різна історична пам'ять, що сформована школою, літературою, музеями, сім’єю чи медіа.

На наших очах посварилося двоє дорослих чоловіків, які мають різне уявлення про минуле і по-різному інтерпретують його наслідки.

Перший – краєзнавець, має сформовану думку на основі власних досліджень, спогадів очевидців, які можуть бути фрагментарні і неточні, а другий – звичайний українець, над світоглядом якого працювала ідеологічна машина Радянського Союзу і альтернативної інформації він не сприймає досі.

Читайте також: «Понароблювали партізанув». НЕідеологічний репортаж з музею Федорова у Лобні

Ідеологія ж трималася насамперед на страху говорити: озвучити якусь незручну для тодішньої влади правду означало накликати на себе смертельну небезпеку. Тому, наш випадковий співрозмовник скоріш щирий у твердженні: «Мені ніхто не розказував!».

Це неодноразово підтверджує і Микола Подзюбанчук, який збирав спогади від старожилів уже у 2000-их, але свідки подій все одно боялися говорити, а їхні діти, онуки, правнуки взагалі не мали уявлення, що відбувалося у їхніх селах в роки Другої світової.

Читайте також: «Коли люди дізнаються правду, вона їх змінює», – Леся Бондарук про різну пам'ять Перемоги

«Нащо те все ворушити? Щоб ми сварилися?», – запитував наш випадковий співрозмовник.

Насправді ці питання слушні. Навіщо? Ми задали їх історикині Лесі Бондарук.

«Знати свою історію – це не сваритися. Це розуміти, що минуле – важке, а наша історія була сфальсифікована і нашпигована міфами. Мусимо її відроджувати, вивчати заново і розуміти, що якими б не були важкими її сторінки – іншої не було і не буде. Це потрібно, щоб наші діти не покладали квіти до могил убивць і катів, не ходили ногами там, де поховані люди, які віддали життя, щоб вони могли жити вільними та щасливими».

***

За припущенням Миколи Подзюбанчук в основі повстанської пісні «Ой у лісі на полянці» лежить епізод в урочищі Березина. Адже опис географічних об"єктів співпадає дуже точно: поряд з поляною, де сталася трагедія, поруч протікає потічок. Пропонуємо послухати пісню у виконні українських військових, записане в грудні 2014 року у Старобільську.

Ой у лісі, на полянці
Стояли повстанці,
Посходились до потічку
Вмиватися вранці.
Посходились до потічку
Вмиватися вранці.
Декотрі ся повмивали,
Декотрі ще ні
Більшовицького нападу
Ся не сподівали.
Більшовицького нападу
Ся не сподівали.
Кулемети терескочуть,
Мов ті накажені
Крикнув сотник Соловейко:
"Хлопці, я ранений!"
Крикнув сотник Соловейко:
"Хлопці, я ранений!"
Упав Орел, упав Орест,
Упав Соловейко.
Крикнув: "Слава Україні!
Будь здорова, ненько!"
"Будь здорова, дівчинонько,
І ти, рідна нене.
А ти, славна Україно,
Не забудь за мене!".
А ти, славна Україно,
Не забудь за мене!".
Ой у лісі, на полянці,
Стояли повстанці,
Посходились до потічку
Вмиватися вранці.
Посходились до потічку
Вмиватися вранці.
Посходились до потічку
Вмиватися вранці...

Наталія ПАХАЙЧУК

Коментарі
Загрузка...
22 січня
Вчора
20.01.2021
19.01.2021
18.01.2021
17.01.2021
16.01.2021
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю