Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Хто що знає про маленьке «село без сільради» на ківерцівській трасі, крім того, що воно є?..
Хто що знає про маленьке «село без сільради» на ківерцівській трасі, крім того, що воно є?..

Жабка: вісім корів і жодної ...жаби. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

18:00 18.02.2017
1924

По війні село під Луцьком по вінця заселелили переселенцями. У ті хати, які сиротами нашвидкуруч полишали поляки, дозволили заїхати гнаним українцям... Відтоді на Жабці досі є куток переселенців і куток "мєсних".

Із собою холмщаки привезли не тільки тлумаки, малих дітей, а ще - безкінечну тугу за своєю Україною. Поки мріяли вернутися додому, ту всю свою тугу плекали, леліяли і ростили на маленьких та вбогих жабківських подвір'ях. Теж українських, але ті, що заростали споришами за Бугом, назавжди лишилися навіть більш українськими. Про це інформує Волинь 24.

Ми чекали побачити у Жабці село дачників, а побачили...


НІ ШКОЛИ, НІ КЛУБУ, НІ ФАПу,

А ...МІНІМУМ ТИСЯЧА ДОЛАРІВ ЗА СОТКУ

Якось уже звиклося, що доля Жабки - миготіти у вікні. Це все тому, що невеличке село над ківерцівською трасою, за 13 км від Луцька, таке маленьке, що навіть роздивитися його, доки їдеш повз, не встигаєш.

А все ж це село. Ні школи, ні клубу, ні ФАПу, а ...тисячу доларів за сотку просять власники навіть самого занедбаної дачної ділянки у тих, хто має намір поселитися в Жабці. Якою буде доля Жабки і чи виживе вона у жорнах реформи, хто зна. Але час - зафіксувати її і в історії.

Прилуцький сільський голова Валентин Арчибасов переконаний: які б реформи хто б не проводив, Жабка лишиться селом. Чим знаменитий цей населений пункт і сам затрудняється сказати. Пояснює: не місцевий.

У селі - зо дві сотні людей і всього чотири вулиці. Козацька, Санаторна, Вишнева і Молодіжна. Лише цього року на одній із них вперше, відколи існує Жабка на білому світі, побачили ...вуличні ліхтарі. Не знали тут і такого "дива" цивілізації, як ...дорога. Грунтові шляхи селяни так-сяк мостять битою цеглою чи як можуть. І тільки віднедавна та сама Козацька частково обзавелася твердим покриттям.


"Це у влади дійшли руки і до Жабки?" - цікавлюся.

"Та навряд чи можна казати, що раніше тут нічого не робили..." - дипломатично захищає "попередників" Валентин Андрійович.

Але забутою чи занедбаною Жабка точно не виглядає. Поміж аборигенськими дерев'яними будиночками вулиці "пересипані" добротними маєточками. І їхнім власникам байдуже, що тут з інфраструктури - тільки магазин, криниці, фігури на кожному виїзді, оперезані рушниками, й маленька нова капличка парафії великомученика....

НЕМА ДЕ ПАСТИ ХУДОБУ, АЛЕ Є ДЕ ПОМОЛИТИСЯ БОГУ

...Їдемо в Жабку у розпал сонячного вересневого дня. За 13 кілометрів від міста вирує справжнє сільське життя. Народ копає картоплю аж дим іде. То тут, то там пасуться корови.

"Нема де пасти", - бідкається жінка, помітивши камеру.

На все село - вісім корів, каже. Тому хто де займе яку смужку трави, той там і випасає худобу.

Вузенька Санаторна (а Жабка - сусід санаторію "Дачний") із файними парканами веде нас до ...місцевого храму. Як виявилося, у маленькому селі віднедавна є своя церква. "Парафія святого великомученика Юрія Переможця", - читаємо на листочку у файлику, прикріпленому до дверей. Тут же - номери мобільного телефону священика Андрія Хром'яка.

Небагато людей ходить до церкви. Місцеві за звичкою споконвіку їздять на службу в Ківерці. Але до двох десятків постійних прихожан у капличці великомученика, розповідають, є. Поруч планували й велику церкву збудувати. Тепер, кажуть, не будуть: нема для кого.

Ключі від маленького храму - в сусідів. Ігор Іваніцький люб'язно погоджується відкрити двері: вони з дружиною наглядають за капличкою. ...Усередині пахне деревом і ладаном. Наче в сільській хаті: затишно і спокійно.

Тим часом намагаємося "напитати" когось із місцевих авторитетів".

"То вам не до нас: йдіть до Катерини Гнатівни. Ми - чужі. Продали квартиру, купили тут стару хату. Трохи підрихтували - і живемо. Був у Луцьку, то так курив, що страшно. Кашляв - не давав ради. А тут свіже повітря. Вранці вийдеш... Словом, не курю вже і не кашляю", - гордо заявляє Ігор Михайлович дорогою до тієї самої Катерини Гнатівни.

ЧОГО ПЛАЧЕ КАТЕРИНА ГНАТІВНА?

Її хата - одна з тих небагатьох, які ще не ховаються за солідним парканом. Їй нема що ховати.

Уперше Жабку Катерина Шийко (у дівоцтві - Романюк) побачила школяркою. Сьогодні їй 86... Погано бачить. Тремтять руки. Але просить дати хвильку, щоби перевдягнути сукенку і ...зробити зачіску. Все ще легко переступає поріг (хоч і життя потроху гне бабцю додолу) і до деталей пам'ятає колишнє.

"То українці перемагали, то поляки", - згадує бабця дитинство.

Рідне село Хонятичкі Томашівського повіту (Польща) вона з мамою й татом покинула, не встигнувши закінчити третій клас. На рідному хуторі стало жити геть кепсько. Щоночі мама з дітьми в хаті не ночували: боялися нападу поляків. Мусили податися з рідної землі. У товарняку. До Дніпропетровська. 5 січня 1945 року.

Як і багато родин переселенців із Холмщини, тільки випала нагода - їхня сім'я теж перебралася зі Сходу на Волинь.


"Мама з татом постійно говорили, що звідси через Буг до нашого села можна пішки дійти. І ніколи, скільки жили, не полишали надію колись таки туди вернутися. Щовечора про те тільки й мова", - згадує Катерина Гнатівна.

"У липні 46-го були тут... Де тепер церква, було озеро. Лепеха росла. Бачили хреста біля церкви? За його "спиною" - наша хата стояла. Була тоді така державна програма: у хати, які позалишали поляки (вони ж перед війною всі виїхали теж), поселяли отаких українців, як ми. Пожили там кілька років, а потім татові і його сусідові (показує бабця через поле, - авт.) дали на пилорамі дерева. І вони обоє якось нові хати й поставили. З 56-го я тут і живу", - розповідає.

На той час у Жабці діяла тільки початкова школа. А Катерина мусила ходити за наукою аж у Ківерці. Пішки.

"Зайшла в свій п'ятий клас. Діти гарні такі сидять. А я - боса..." - мружить очі бабця.

Згодом вона вивчиться на вчительку. Вибере російську мову (за підказкою в інституті, бо, мовляв, так легше буде роботу знайти) і поїде аж у село Видричі (тоді Ратнівського, тепер Камінь-Каширського району) вчити дітей грамоті. А вдома лишить двомісячну донечку (на ту пору після двох місяців жінки виходили з декретної відпустки).

Коли за кілька літ вона повернеться на Ківерцівщину і викладатиме в Бодячеві за 7 км - щастю не буде меж. Навіть попри те, що добиратися до села на роботу треба було пішки. Потім ще 20 літ жінка працюватиме у місцевому санаторії. І хоча весь вік викладала російську, її українська чиста - мов сльоза.

Запитую у колишньої вчительки, чи чула вона, щоб колись її село називали Шапки, а не Жабки. Дослідник Олександр Цинкаловський саме таку назву згадує у своїй праці "Стара Волинь і Волинське Полісся" (1984 року), перераховуючи, які села входили під опіку Жидичинського монастиря.

"Ні. Не може такого бути. Жабка і все. Нікуди ти від тих жабів не дінешся. То типіро все всохло, а раніше - де долинка, там мокре місце", - резюмує на прощання.

А ВІДДИХАЮТЬ ...НА СМІТНИКУ!

Решта земляків Катерини Гнатівни - неохочі до розмов. Нема коли, кажуть, за сільськими клопотами: той будує, той картоплю копає, той солому возить...

Навіть відпочивають жабівчани рідко, запевняє власник місцевої рекреаційної зони Василь Ткачук.

Його "парафія", куточок відпочинку при дорозі, каже, користується більшою популярністю у лучан, ніж у селян. Нема коли, мовляв, за городами. Хоч відколи діє колоритна установа, відтоді там залізні правила: для жителів Жабки ювілеї, свята чи інші оказії тут - безплатні.

А хазяйнувати на узбіччі траси ківерчанину Василеві Ткачуку (в минулому, до речі, працівнику силових структур) дозволили на певних умовах. Насправді, каже, колись на місці рекреаційної зони, був смітник: "Ми з цієї посадки вивезли три "КамАЗи" сміття. Шкодую, що не сфотографував..."


***

Диво-дивне: все більшає у Жабці приїжджих. Доля жити в селі з кумедною назвою і "мінімальним пакетом" благ цивілізації потенційних покупців дачних наділів та старих хатів аж ніяк не лякає. І "клуби" їм, видно, без надобності, і навіть, як бачимо, ресторації. Була б березина під боком, шматок поля з вікна, можливість сіяти соняхи і чути, як кумкають жаби під вечір...

Олена ЛІВІЦЬКА

Фото Павла БЕРЕЗЮКА






































Коментарі
22 серпня
Вчора
20.08.2018
19.08.2018
18.08.2018
17.08.2018
16.08.2018
15.08.2018
14.08.2018
13.08.2018
12.08.2018
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин